Погорілий Іван Іванович

Визначення і загальна характеристика

ПОГОРІ́ЛИЙ Іван Іванович (20. 03. 1899, м. Кременчук, нині Полтавської обл. — 28. 10. 1937, Київ) — історик. Кандидат історичних наук (1935, без захисту дисертації). Від 1922 учителював в Одесі. Згодом працював завідувачем ра­йон­ного від­ділу народної освіти, завідувачем від­ділу культури і пропаганди редакції г. «Чорноморська комуна», науковим спів­робітником Одеського музею революції. 1928 здобув вищу освіту та вступив до аспірантури при Одеській філії Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури імені академіка Д. Багалія. Від 1930 працював в Одеському ін­ституті народної освіти, після його реорганізації — в Одеському ін­ституті професійної освіти. З від­новле­н­ням Одеського університету 1933 очолив кафедру історії України. Також викладав на курсах обласного від­ділу народної освіти, читав лекції для парт­активу, пропагандистів, агітаторів, від початку 1930-х рр. брав активну участь у діяльності товариства «Істориків-марксистів». Наукові дослідже­н­ня: історія робітничого руху та більшовицької партії, історія України початку 20 ст. У серпні 1937 заарештований, 27 жовтня того ж року за звинуваче­н­ням у членстві у контр­революційній українській націоналістичній організації засуджений до роз­стрілу.

Пр.: Робітничий рух в Одесі за денікінщини (23 серпня 1919 р. — 8 лютого 1920 р.) // Літопис революції. 1931. № 3, 4; Друзі Тараса Шевченка // Чорноморська Комуна. 1936, 10 берез.; Більшовики України напередодні квітневої конференції РСДРП(б) 1917 р. // Там само. 1937, 12 берез.; «Потьомкін» в Одесі // Там само, 27 черв.

Літ.: Петровський Е. П. Іван Іванович Погорілий (1899—1937): трагічна доля керівника кафедри історії України Одеського університету // Пробл. історії України: Факти, судже­н­ня, пошуки. К., 2004. Вип. 12; Його ж. Погорілий Іван Іванович // Одес. історики. Т. 1. О., 2009.

Е. П. Петровський

Завантажити статтю