Пархоменко Володимир Олександрович

ПАРХО́МЕНКО Володимир Олександрович (крипт.: В. П., Вл. П., П-ко Вл.; 09(21). 09. 1880, с. Сміле Роменського пов. Полтавської губ., нині Роменського р-ну Сумської обл. — 1942, Ленін­град, нині Санкт-Петербург) — історик, крає­знавець. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1901) та Санкт-Петербурзьку духовну академію (1905), здобув ступінь магістра богословʼя (1912). Від 1905 викладав історію Церкви у Полтавській духовній семінарії. Взяв участь у створен­ні Полтавського церковного історико-археологічного комітету (1906), став його першим діловодом (до 1909). Дійсний член Полтавської вченої архівної комісії (1906), член Санкт-Петербурзького археологічного ін­ституту. Від 1912 працював у Тифліському вчительському ін­ституті (нині Тбілісі), згодом очолював Сухумську учительську семінарію (нині Грузія). У вересні 1917 — грудні 1918 — директор української гімназії у м. Канів Київської губ. (нині Черкаського р-ну Черкаської обл.), приват-доцент кафедри російської історії Київського університету; від 1919 — приват-доцент Таврійського університету, діловод Кримського міністерства народної освіти (обидва — Сімферополь), викладач Кубанських політехнічного ін­ституту та університету (обидва — м. Краснодар, РФ). Організував та очолював Пів­нічнокавказьку етнолого-археологічну комісію. Від 1921 — у структурах ВУАН у Києві: спів­робітник з окремих наукових доручень, член Археологічного комітету, Комісії з ви­вче­н­ня Софії Київської; водночас — професор Київського ІНО. На­прикінці 1924 через матеріальні труднощі повернувся до Полтави, викладав у Полтавському ІНО. Від 1925 — професор Дні­пропетровського ІНО (нині Дні­про) та завідувач етно­графічного від­ділу Дні­пропетровського кра­йового історико-археологічного музею. Очолював Дні­пропетровське наукове товариство при ВУАН, спів­працював із Д. Яворницьким, брав участь у Дні­пропетровській археологічній екс­педиції. 30 вересня 1929 заарештований у справі Спілки визволе­н­ня України, 28 січня 1930 засуджений до 10-ти р. таборів. Покара­н­ня від­бував на Соловках (РФ). За клопота­н­ням сестри 1933 до­строково звільнений як інвалід. На­прикінці 1930-х рр. пере­їхав до Ленін­града, працював у місцевій філії АН СРСР. Автор багатьох історичних і крає­знавчих праць, що охоплюють широке коло питань, зокрема історії Церкви, ран­ніх словʼян, Геть­манщини, освіти в Україні. Вміщував публікації у часописах «Киевская старина», «Труды Полтавской ученой архивной комис­сии», «Полтавские епархиальные ведомости» та ін. Рукопис моно­графії «Русь і Степ», вилучений під час арешту, втрачено. Помер під час блокади. Реабілітований 1989.

Завантажити статтю