ПЕ́ВНИЙ Петро Герасимович (18. 08. 1888, Полтава — 08. 08. 1957, Нью-Йорк, похований у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — журналіст, громадсько-політичний діяч. Брат Олександра та Миколи, батько Богдана Певних. На­вчався у Харківському технологічному ін­ституті та Московському університеті. Учасник Визвольних змагань 1917–21 у лавах Армії УНР, зокрема 1-го Зимового походу. Спів­редактор газети «Від­родже­н­ня» (Київ, 1918) та редактор щоден­ника «Україна» (Камʼянець-Подільський, Умань, Він­ниця, Проскурів, Камʼянець-Подільський, Станіслав, Коломия, 1919–20), видавцем якого була Пресова кватира штабу Армії УНР. Свої враже­н­ня від Зимового походу П. описав у брошурі «За волю та державність. Похід української армії у запі­л­ля ворога» (Станіслав, 1920). Це була перша друкована реляція, в якій автор висвітлив важливий епізод змагань українського народу за державність. Після поразки українського війська на­прикінці 1920 П. емігрував до Польщі. У середині 1920-х рр. проживав у Варшаві, належав до Українського клубу, в якому зосереджувалося життя столичної частини української еміграції. Один із засновників, видавців і редакторів газети «Українська нива» (Варшава, 1926–28; Луцьк, 1929–36), в якій умістив низку власних публікацій. У вступному слові («Громадським шляхом») першого числа часопису декларувалося, зокрема, про необхідність показувати нагальні потреби українців у Польщі, допомагати їм впорядкувати своє громадське життя, сприяти вільному культурно-освітньому роз­витку, боротися із російським шовінізмом. У стат­ті «Коли дзвонять дзвони» (1929, ч. 26) П. позиціонував себе як людину, яка пропагує спів­жи­т­тя польського й українського народів. Після пере­несе­н­ня редакції газети до Луцька роз­почалася його громадсько-політична діяльність, зокрема 1930–36 — посол (депутат) до польського сейму. Очолював Волинське українське обʼ­єд­на­н­ня (1931–35), клуб «Рідна хата» в Луцьку, Товариство імені Лесі Українки, був радником Рільничої палати на Волині тощо. З початком 2-ї світової війни повернувся у Варшаву. 18 січня 1943 заарештований ґестапо. На початку 1945 утік із німецького концтабору у Ва­ймар, потім — в Оф­фенбах-на-Майні, згодом пере­бував в українському таборі для пере­міщених осіб «Ґренадір-Казерне» в перед­місті Штут­тґарта (усі — Німеч­чина). Від серпня 1951 — у США, мешкав у Нью-Йорку. Автор багатьох статей у періодиці.