Пекарський Леонтій Феодосійович

ПЕКА́РСЬКИЙ Леонтій Феодосійович (18. 06. 1857, с. Погорільці Дубенського пов. Волинської губ., нині Привільне Дубенського р-ну Рівненської обл. — 03. 08. 1937, м. Харбін, Китай) — церковний діяч. Закінчив Волинську духовну семінарію (м. Кременець, нині Тернопільської обл., 1879) і Київську духовну академію (1884). Відтоді викладав латину у Клеваньському духовному училищі (нині Рівненського р-ну Рівненської обл.). 1906 на запрошення начальника Російської духовної місії у Пекіні єпископа Інокентія переїхав до Китаю, був висвячений ним на священника і призначений настоятелем Свято-Миколаївського храму в Харбіні та благочинним усіх православних парафій на терені Китайсько-Східної залізниці. На початку березня 1917 обраний головою Союзу православного духовенства у Харбіні. Після створення 1922 Харбінської єпархії — благочинний її 1-го округу. Прослужив до 1924, згодом викладав закон Божий у комерційних училищах, гімназіях Андерса та Дрізуля. Влітку 1917 на прохання українців відслужив панахиду за гетьманом І. Мазепою, що спричинило конфлікт із церковною владою; 17 вересня — урочистий молебень при відкритті української школи; 10 грудня — молебень у зв’язку із проголошенням УНР та освятив прапор української сотні імені Т. Шевченка; у травні 1918 — молебень під час закладки Українського національного дому. Голова Українського Свято-Покровського братства (від 1918) і церковно-будівельного комітету зі зведення у Харбіні української Свято-Покровської церкви (1922). Пізніше, коли братство вирішило організувати окрему українську парафію, відійшов від участі у його діяльності.

Завантажити статтю