Потоцький Павло Платонович

ПОТО́ЦЬКИЙ Павло Платонович (12(24). 12. 1857, с. Просяниківка Кобеляцького пов. Полтавської губ., нині Полтавського р-ну Полтавської обл. — 27. 08. 1938, Київ) — військовик, музейник, фахівець з історії української культури. Брат Миколи і Петра Потоцьких. Генерал від артилерії (1916). Закінчив Петровську Полтавську військову гімназію (1874), Михайлівські артилерійське училище (1877) і академію (1881) у Санкт-Петербурзі. Учасник російсько-турецької 1877—78, російсько-японської 1904—05 і 1-ї світової воєн. Від 1877 служив у артилерійських частинах; 1910—14 — ін­спектор артилерії Гвардійського корпусу; 1914—16 — начальник 2-ї гвардійської піхотної дивізії; у серпні—вересні 1916 — командир 25-го армійського корпусу. Серед нагород — французький хрест Почесного легіону та британський Хрест Вікторії. Після Лютневої революції 1917 — у резерві, мешкав у Петро­граді (згодом Ленін­град, нині Санкт-Петербург). Член ради Полтавcької вченої архівної комісії, один із фундаторів і член ради Російського військово-історичного товариства. 1896 організував перший у Російській імперії музей при військовій частині (лейб-гвардії 1-ї артилерійської бригади). Пере­буваючи за кордоном, озна­йомився з музеями у Франції (Париж, Версаль), Німеч­чині (Мюнхен, Дрезден, Берлін, Ляйпциґ), Австро-Угорщині (Ві­день, Будапешт, Львів), оглянув Паризьку ви­ставку, а також головні антикварні книжкові збірки. Написав кілька книжок і брошур з історії артилерії, вміщував публікації у часописах «Рус­ский инвалид» і «Правительствен­ный вестник». У жовтні—листопаді 1917 — член петро­градської Комісії з реєстрації і поверне­н­ня до України культурних цін­ностей (голова — Ф. Вовк). 4 грудня 1917 прийняв українське громадянство. У вересні 1918 увʼязнений більшовиками як заручник (пред­ставник буржуазії), звільнений завдяки клопота­н­ням, насамперед, В. Щавинського та Петро­градського від­ділу «Головнауки». Активний член Товариства дослідників української історії, письменства та мови у Ленін­граді. Понад 40 р. П. збирав різнохарактерні памʼятки та матеріали, його збірка (див. Музей України) складалася з бібліотеки (до 17 тис. томів), мистецьких творів (15 тис. гравюр і літо­графій, понад 300 картин), колекції художніх меблів (починаючи від 15—16 ст.), порцеляни та кришталю, архіву з геть­манськими універсалами, колекції зброї (на тимчасовому зберіган­ні в етно­графічному від­ділі Російського музею), карт України тощо. Серед вилучених у П. коштовностей — 90 срібних тарілок із гербами, старовин­ні келихи, золоті кишенькові годин­ники та ін. (загальною вагою 20 пудів, 1925 оцінені у 40 тис. карбованців). 1926 П. під­писав угоду, згідно з якою пере­дав свою збірку в дарунок українському урядові в особі Наркомату освіти УСРР. 1927 7 вагонів музейного майна загальною вагою 38 т пере­везено до Києва. Всеукраїнський музей-городок прийняв його як свій структурний під­роз­діл під на­звою «Музей України: Збірка Потоцького», а самого збирача при­значено пожит­тєво його директором. 24 липня 1938 заарештований, помер у Лукʼянівській вʼязниці. У Києві 2016 на честь П. пере­йменовано вулицю.

Завантажити статтю