Потоцький Павло Платонович

Визначення і загальна характеристика

ПОТО́ЦЬКИЙ Павло Платонович (12(24). 12. 1857, с. Просяниківка Кобеляцького пов. Полтавської губ., нині Полтавського р-ну Полтавської обл. — 27. 08. 1938, Київ) — військовик, музейник, фахівець з історії української культури. Брат Миколи і Петра Потоцьких. Генерал від артилерії (1916). Закінчив Петровську Полтавську військову гімназію (1874), Михайлівські артилерійське училище (1877) і академію (1881) у Санкт-Петербурзі. Учасник російсько-турецької 1877–78, російсько-японської 1904–05 і 1-ї світової воєн. Від 1877 служив у артилерійських частинах; 1910–14 — інспектор артилерії Гвардійського корпусу; 1914–16 — начальник 2-ї гвардійської піхотної дивізії; у серпні–вересні 1916 — командир 25-го армійського корпусу. Серед нагород — французький хрест Почесного легіону та британський Хрест Вікторії. Після Лютневої революції 1917 — у резерві, мешкав у Петрограді (згодом Ленінград, нині Санкт-Петербург). Член ради Полтавcької вченої архівної комісії, один із фундаторів і член ради Російського військово-історичного товариства. 1896 організував перший у Російській імперії музей при військовій частині (лейб-гвардії 1-ї артилерійської бригади). Перебуваючи за кордоном, ознайомився з музеями у Франції (Париж, Версаль), Німеччині (Мюнхен, Дрезден, Берлін, Ляйпциґ), Австро-Угорщині (Відень, Будапешт, Львів), оглянув Паризьку виставку, а також головні антикварні книжкові збірки. Написав кілька книжок і брошур з історії артилерії, вміщував публікації у часописах «Русский инвалид» і «Правительственный вестник». У жовтні–листопаді 1917 — член петроградської Комісії з реєстрації і повернення до України культурних цінностей (голова — Ф. Вовк). 4 грудня 1917 прийняв українське громадянство. У вересні 1918 ув’язнений більшовиками як заручник (представник буржуазії), звільнений завдяки клопотанням, насамперед, В. Щавинського та Петроградського відділу «Головнауки». Активний член Товариства дослідників української історії, письменства та мови у Ленінграді. Понад 40 р. П. збирав різнохарактерні пам’ятки та матеріали, його збірка (див. Музей України) складалася з бібліотеки (до 17 тис. томів), мистецьких творів (15 тис. гравюр і літографій, понад 300 картин), колекції художніх меблів (починаючи від 15–16 ст.), порцеляни та кришталю, архіву з гетьманськими універсалами, колекції зброї (на тимчасовому зберіганні в етнографічному відділі Російського музею), карт України тощо. Серед вилучених у П. коштовностей — 90 срібних тарілок із гербами, старовинні келихи, золоті кишенькові годинники та ін. (загальною вагою 20 пудів, 1925 оцінені у 40 тис. карбованців). 1926 П. підписав угоду, згідно з якою передав свою збірку в дарунок українському урядові в особі Наркомату освіти УСРР. 1927 7 вагонів музейного майна загальною вагою 38 т перевезено до Києва. Всеукраїнський музей-городок прийняв його як свій структурний підрозділ під назвою «Музей України: Збірка Потоцького», а самого збирача призначено пожиттєво його директором. 24 липня 1938 заарештований, помер у Лук’янівській в’язниці. У Києві 2016 на честь П. перейменовано вулицю.

Завантажити статтю