ПАРАСЮ́К Остап Степанович (20. 12. 1921, с. Білка, Перемишлянського, нині Львівського р-ну Львівської обл. — 23. 11. 2007, Київ) — математик, фізик. Батько І. Парасюка. Доктор фізико-математичних наук (1955), професор (1957), академік НАНУ (1964). Заслужений діяч науки і техніки України (1992). Премії імені М. Крилова АН УРСР (1982) та імені М. Боголюбова НАНУ (1996). Учасник 2-ї світової війни. Державні та бо­йові нагороди СРСР. Закінчив Львівський університет (1947), де до 1956 й працював. Водночас 1949–56 — у Львівському від­ділен­ні Ін­ституту математики АН УРСР: від 1952 — за­ступник директора; від 1957 — завідувач від­ділу функціонального аналізу, від 1963 — завідувач від­ділу теоретичної фізики, водночас від 1958 — за­ступник директора Ін­ституту математики АН УРСР; від 1966 — завідувач від­ділу математичних методів у теоретичній фізиці, від 1988 — радник при дирекції Ін­ституту теоретичної фізики НАНУ (обидва — Київ); за сумісництвом 1957–73 — професор, 1957–60 — завідувач кафедри математичного аналізу Київського університету. Академік-секретар Від­діле­н­ня фізики та астрономії АН УРСР (1966–70). Роз­вʼязав загальну пружньо-пластичну задачу. Досліджував про­блеми математичної фізики, квантової теорії поля, теорії елементарних частинок і функціонального аналізу. Ви­значив спектр потоку орициклів на поверх­нях по­стійної від­ʼємної кривизни, провів цикл робіт, з якого випливає можливість регуляризації матриці роз­сіюва­н­ня в будь-якому порядку теорії збурень при додержан­ні причин­ності, лоренпинваріантності і унітарності. За­пропонований новий метод за­стосований для багатьох задач теорії пружностей пластичності. Довів багатовимірну локальну граничну теорему теорії ймовірностей, яку викори­став А. Колмогоров у локальній теоремі для ланцюгів Маркова. Ви­значив спектр потоку гороциклів на поверх­нях сталої від­ʼємної кривини, завдяки чому ді­стала роз­вʼязок про­блема Дж. фон Не­ймана про ізоморфізм динамічних систем з неперервним спектром. В опрацьованій П. спільно з М. Боголюбовим теорії множе­н­ня узагальнених функцій встановлено глибокі і важливі теореми, що від­крили новий етап у побудові сучасної квантової теорії поля. Формулюва­н­ня фундаментальної про­блеми роз­біжностей у квантовій теорії поля на мові узагальнених функцій дало можливість інтер­претувати її як математичну про­блему множе­н­ня узагальнених функцій, яку роз­ʼязано R-операцією. П. довів основну теорему R-операції, ві­дому як теорема Боголюбова—Парасюка, що повністю роз­вʼязує про­блему регуляризації S-матриці в теорії збурень, завдяки чому пере­нормована квантова теорія поля набуває сенсу коректної математичної теорії. Теорема Боголюбова—Парасюка є найважливішим етапом роз­витку квантової теорії поля, цілком порівняним з від­кри­т­тям калібрувальних полів та способів їх квантува­н­ня.