Пепа Вадим Іванович
ПЕ́ПА Вадим Іванович (09. 01. 1936, с. Драбів Харківської обл., нині смт Золотоніського р-ну Черкаської обл.) — письменник, сценарист, перекладач. Член НСПУ (1988). Премії імені І. Нечуя-Левицького (2007), імені О. Гончара (2014). Закінчив Київський університет (1958). Працював кореспондентом газети «Літературна Україна», завідувачем відділу художньої літератури газети «Друг читача», потім — на творчій роботі. Автор книжок віршів для дітей «Найкращий трамвай» (1979) та «Прилетів лелека з вирію» (1986), художньо-документальної повісті «Не підведи мене, брате» (1981), поетичної книги «Скажи мені, соколе: поеми за народними мотивами та післяслово» (1987), художньо-історичних нарисів «Ключі від вирію» (1990), історичних розвідок «Україна в дзеркалі тисячоліть» (кн. 1–2, 2000; 2006), «Пам’ять української душі» (2012), «Перед очима істини» (2015), «Щедрик летить із Києва» (2018; усі — Київ), «Золото Дажбожих внуків» (2015), «Майстер-клас з імператором» (2017), «Віч-на-віч з вічністю», «Слово про антського короля Божа» (обидві — 2019), «Володар Грому» (2020), «Як праведник біса осідлав» (2021; усі — Вінниця) та ін. Написав сценарії документальних фільмів «Петро Панч», «Андрій Головко», «Квіти Чернятки», «Право на мрію», «В кінці літа», «Клятва перед прапором». Перекладав твори анонімних авторів 16 ст., зокрема «Epicedion», а також із польської мови поезії Бартоломея Зиморовича (вміщені в антології «Українська поезія XVII століття (перша половина)», К., 1988). Для «Бібліотечки художньої самодіяльності “Райдуга”» уклав репертуарні збірники «Голоси Туркменії» (1978, № 3), «Голоси Естонії» (1979, № 2), «Голоси Узбекистану» (1982, № 14; усі — Київ).
Рекомендована література
- Ятченко В. Крізь проминальне — до вічності: Про нові грані наших прадавніх текстів у книжках Вадима Пепи // День. 2019, 24 лип.;
- Ющук І. Віч-на-віч з історією // Слово Просвіти. 2021, 18 січ.;
- Василашко В. Воскресіння національної пам’яті здавен: [творчість письменника Вадима Пепи] // Культура і життя. 2021, 15–29 січ.