Павлов Юрій Павлович

ПА́ВЛОВ Юрій Павлович (25. 07. 1935, с. Кіпешино Новосибірської обл., РФ — 08. 10. 2019, Дніпро) — скульптор. Заслужений художник України (2009). Член НСХУ (1970). Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут (1965; викл. М. Рябінін, В. Сизиков). Від 1947 — у Дніпропетровську (нині Дніпро). Учасник обласних та всеукраїнських (від 1965) мистецьких виставок. Персональна — у Дніпропетровську (2015). Його тематичні композиції вирізняються поетичністю образної характеристики та своєрідністю пластичної лексики («Монтажники і сонце», 1974; «Материнство», 1979; «Юність», «Сорок перший рік», обидві — 1985). У станковій скульптурі створив портретну галерею виразних образів сучасників («Мати», 1967; «Учителька Н. Гультяєва», 1975). Найбільш вагомий здобуток П. в галузі монументального мистецтва. Його пам’ятники та меморіальні дошки встановлено в містах України (на Дніпропетровщині — понад 20), Білорусі, РФ. Деякі твори П. зберігаються в Дніпровському художньому музеї.

Тв.: рельєфи на пілонах моста через Дніпро (1967), скульптури — «Лев» у парку імені Т. Шевченка (1972), декоративний фонтан «Муза Талія» (1974, Дніпропетровський театр опери та балету), на фасаді Музично-драматичного театру імені Т. Шевченка (1978—79), «Козацьке поло» у Дніпропетровську (2008); меморіальні комплекси — на Жовтневій (нині Соборна) площі в Дніпропетровську (1968—70), «Дніпровський плацдарм» у с. Військове (Солонянського, нині Дніпровського р-ну Дніпропетровської обл., 1985), «Острів сліз» у Мінську (1996, співавт.); меморіальна дошка Д. Кедріну (1985); пам’ятники — студентам технікуму залізничного транспорту, що загинули, захищаючи Дніпропетровськ у роки 2-ї світової війни (1988), воїнам-інтернаціоналістам у Дніпропетровську (1989), Мінську (1993), Могильові (Білорусь, 2002).

Літ.: Бокун В. Дорога скульптора к выставке // Днепров. правда. 1969, 12 июля; Десятирик В. Думки у камені і бронзі // Зоря. 1969, 23 лип.; Тверская Л. Монументальных дел мастер // Днепров. правда. 1972, 15 нояб.; Художники Дніпропетровщини: Альбом. Дн., 2004.

Л. В. Тверська

Основні твори

рельєфи на пілонах моста через Дніпро (1967), скульптури — «Лев» у парку імені Т. Шевченка (1972), декоративний фонтан «Муза Талія» (1974, Дніпропетровський театр опери та балету), на фасаді Музично-драматичного театру імені Т. Шевченка (1978—79), «Козацьке поло» у Дніпропетровську (2008); меморіальні комплекси — на Жовтневій (нині Соборна) площі в Дніпропетровську (1968—70), «Дніпровський плацдарм» у с. Військове (Солонянського, нині Дніпровського р-ну Дніпропетровської обл., 1985), «Острів сліз» у Мінську (1996, співавт.); меморіальна дошка Д. Кедріну (1985); пам’ятники — студентам технікуму залізничного транспорту, що загинули, захищаючи Дніпропетровськ у роки 2-ї світової війни (1988), воїнам-інтернаціоналістам у Дніпропетровську (1989), Мінську (1993), Могильові (Білорусь, 2002).

Рекомендована література

1. Бокун В. Дорога скульптора к выставке // Днепров. правда. 1969, 12 июля;Google Scholar
2. Десятирик В. Думки у камені і бронзі // Зоря. 1969, 23 лип.;Google Scholar
3. Тверская Л. Монументальных дел мастер // Днепров. правда. 1972, 15 нояб.;Google Scholar
4. Художники Дніпропетровщини: Альбом. Дн., 2004.Google Scholar

Фотоілюстрації

Читати у файлі PDF