Полуян Сергій Єпіфанович

Визначення і загальна характеристика

ПОЛУЯ́Н Сергій Єпіфанович (псевдоніми і криптоніми: С. Ясяновіч, П. Ян, С. П.; 07(19). 10. 1890, м. Брагін, нині Білорусь — 07. 04. 1910, Київ) — письменник, критик. Навчався у Мозирській прогімназії (нині Білорусь). Ходив на маївки, слухав промови, розносив прокламації. Під час канікул, прихопивши із собою революційні брошури, вів революційну агітацію серед селянської молоді вдома, у сусідніх селах. Батько, щоб урятувати сина від «небезпечного впливу», перевів його у Мітовську гімназію (Латвія). З початком революційних подій 1905 П. брав активну участь у мітингах, демонстраціях. Після повернення додому переїхав до Києва. Прагнув скласти іспити екстерном за 8 класів гімназії, щоб мати змогу вступити до університету. Співпрацював із «Киевскими вестями». Через брата Івана встановив зв’язок із місцевим революційним студентством. Освіту здобував самотужки: «Тут у вас багата культура, — говорив він друзям-українцям. — Перейму її і повезу до своїх». Надсилав із Києва у білоруську газету «Наша ніва» численні матеріали, зокрема про страйки залізничників Катеринослава (ч. 1), шахтарів Юзівки (ч. 14; обидва — 1908), про повстання політичних арештантів у Чернігівській тюрмі та арешт 17-ти соціал-демократів у Києві (1909, ч. 35, 36). Завдяки П. 1908–10 українська тема звучала не лише в багатьох замітках, статтях, повідомленнях і кореспонденціях, а й в узагальненому та систематизованому огляді під назвою «Листи з України». Перший із «Листів» (1908, ч. 13, 14), що мав назву «Про єдність між білорусами та українцями», був, по суті, коротким історичним оглядом українсько-білоруського єднання від 14 ст. і до початку 20 ст. У «Нашій ніві» під рубрикою «Листи з України» висвітлювали історію боротьби за створення української національної школи (1909, ч. 15–16). Редакція газети підтримувала контакти з багатьма вчительськими спілками України, вела обмін із виданнями «Український учитель» та «Рідна школа». П. закликав українську та білоруську молодь єднати сили. У «Нашій ніві» й після його смерті друкували переклади творів Ганни Барвінок, С. Руданського, А. Тесленка, В. Стефаника, Лесі Українки, Т. Шевченка, а також критичні розвідки про цих та ін. українських письменників. Білоруська газета через П. отримувала і вміщувала на своїх сторінках оголошення про різні українські видання, зокрема «Літературно-науковий вісник», ілюстрований календар «Просвіта», газету «Рада» тощо. У «Листах з України» він подав загальний огляд української преси (1909, ч. 26, 33). Тут вміщено один із найголовніших його оглядів — статтю «Білоруська література у 1909 році», на якій знову-таки позначилися реалії українського буття. Співпрацював із часописами «Українська хата» та «Рада», де опублікував низку власних досліджень (рецензії на видання віленського товариства «Наша хата», «Тарас на Парнасе», твір «Дзєд Завала» Ш. Ядвігіна, анотацію на «Першы бєларускі каляндар “Нашай нівы” на 1910 рік»). Як критик високо оцінив творчість І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника. З потребою враховувати інтереси читача-селянина П. виступив із рецензією «Народний календар “Село” на 1910 рік», в якій подав огляд ще й інших українських календарів. Письменник розкритикував т. зв. новий період творчого шляху В. Винниченка. Останньою працею П., яку він надіслав перед смертю в редакцію «Ради», була стаття «Білоруські вечірки» — про зародження й розвиток білоруського національного драматичного театру. У журналі «Українська хата» (1909, ч. 6) та газеті «Наша ніва» (1910, ч. 16, 17) опубліковано два його оригінальні художні твори — оповідання «Хутір» і «Христос воскрес». Покінчив життя самогубством.

Завантажити статтю