ПОПО́В Микола Микола­йович (24 12(05. 01). 1891, м. Кутаїсі, нині Грузія — 10. 02. 1938, Москва) — партійний діяч, історик. На­вчався у Харківському (1908) і Московському (1910) університетах. 1906 вступив до РСДРП(м), 1908 очолював її міський комітет у Харкові. 1911 заарештований і висланий в Іркутську губ. (Росія), 1917 повернувся до Харкова. 1919 пере­йшов до КП(б)У. 1921–22 — від­повід­альний секретар Харківського губкому ЦК КП(б)У; від 1922 — спів­робітник, 1925–28 — завідувач агітаційно-пропагандистського від­ділу ЦК КП(б)У; 1920–21 і 1926–28 — редактор партійної г. «Комуніст»; 1924–26 — ректор Ін­ституту марксизму ЦК КП(б)У; 1926–27 — член ЦК КПЗУ; 1929–33 — член редколегії г. «Правда»; від 1933 — директор Ін­ституту Маркса—Леніна—Енгельса при ЦК КП(б)У. Від травня 1937 — член політбюро, 3-й секретар ЦК КП(б)У. 17 червня 1937 заарештований, 8 лютого 1938 за звинуваче­н­ням в участі у контр­революційній терористичній організації засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1956.