Зайко Яків Якович

ЗАЙКО́ Яків Якович (04. 04. 1940, с. Делятичі Гродненської обл., Білорусь — 18. 02. 2014, Київ, похований у Житомирі) — громадсько-політичний діяч, журналіст, учасник Революції гідності. Народний депутат України (1990—94). Герой України (2014, посмертно). Орден «За заслуги» 3-го (1997) і 2-го (2011) ступенів. Член НСЖУ (1964; від 1984 — секретар правлі­н­ня її Житомирської обласної організації). Від 1957 працював на виробництві. Закінчив ВПШ при ЦК КПРС (заочно). Від 1965 — на журналістській роботі, зокрема від 1984 — редактор інформаційного вісника «Новини Житомирщини»; від 1989 — голова журналістського ко­оперативу «Посередник», головний редактор г. «Трудова Волинь» (Житомир) і «Фермер — вільний селянин» (Київ). Спів­голова Громадянського фронту сприя­н­ня пере­будові на Житомирщині (1989—93). У ВР України 1-го склика­н­ня — член Комісії з питань гласності та засобів масової інформації, Народної ради фракції Народного руху України. Автор 6-томного дослідже­н­ня «Духовність жит­тєдій» (1957—2005), трилогії «Юля» (1998—2005), дилогії «Месія» (2000—06; усі ви­дані коштом автора). Головний редактор серії книг, опублікованих Асоціацією народних депутатів України. Від листопада 2013 брав активну участь у протестах на Євромай­дані у Києві. Помер від серцевого нападу у вестибюлі станції метро «Театральна». У Житомирі встановлено меморіальну дошку З., на його честь пере­йменовано вулицю. Ви­дано книгу «Він був справжнім: Спогади про Якова Зайка» (Ж., 2018).

Завантажити статтю