ПАРНЯКО́В Серафим Платонович (01(14). 01. 1913, с. Афурино, нині Вологодської обл., РФ — 09. 03. 1987, Київ) — кон­структор, фахівець у галузі приладобудува­н­ня. Батько Є. Парнякова. Доктор технічних наук (1967). Герой Соціалістичної Праці (1969). Державна премія СРСР (1970). Золота медаль імені С. Корольова АН СРСР (1970), медаль імені М. Янгеля Федерації космонавтики СРСР (1981). Державні нагороди СРСР. Закінчив Ленін­градський ін­ститут точної механіки і оптики (нині Санкт-Петербург, 1937). Працював на Красногорському оптико-механічного заводі (Московська обл., 1937–38); за­ступником головного технолога Ізюмського оптико-механічного заводу (Харківська обл., 1938–41; у 1941–42 — на евакуації у м. Томськ Новосибірської обл., РФ, де брав участь у роз­гортан­ні заводу на новому місці й освоєн­ні випуску прицілів та оптичних приладів для потреб фронту); за­ступником начальника цеху Загорського оптико-механічного заводу (Московська обл., 1943–46); начальником центральної заводської лабораторії заводу (1946–56), головним кон­структором Центрального КБ (1956–87) заводу «Арсенал» (Київ). Наукові дослідже­н­ня: оптична техніка, високоточні системи кутових вимірів, автономне ви­значе­н­ня азимутальних напрямків. П. — творець систем прицілюва­н­ня балістичних ракет та космічних носіїв. Під його керівництвом КБ створювало числен­ні системи прицілюва­н­ня для балістичних і крилатих ракет морського та наземного базува­н­ня, оперативних і тактичних ракет «Точка», «Темп», «Піонер», «Точка-У», «Ока», «Ока-У», «Базальт». Встановлювали ці системи і на більшість ракет-носіїв космічної техніки (зокрема на ракеті, що виводила в Космос першого космонавта планети Ю. Гагаріна), на штучних супутниках Землі (ШСЗ), між­планетних космічних автоматичних кораблях, ракетах зондува­н­ня Землі та ін. техніці цивільного та військового при­значе­н­ня. Під керівництвом П. у стислі терміни роз­роблено комплект візуальних приладів прицілюва­н­ня 8Ш15, з викори­ста­н­ням яких було забезпечено прицілюва­н­ня перших ракет Р-7, зокрема під час запуску першого ШСЗ із космо­дрому Байконур (1957). На базі цієї ракети в подальшому були роз­роблені та створені модифікації 3-ступеневих ракет-носіїв «Восток» — для виведе­н­ня в космос перших космічних апаратів типу «Луна», «Венера», «Марс»; пілотованих космічних кораблів типу «Восток», «Союз» — для виведе­н­ня в космос пілотованих космічних кораблів типу «Восход» і «Союз», а також 4-ступенева «Молнія» — для викона­н­ня про­грам наукового дослідже­н­ня Місяця і планет сонячної системи. П. за­пропонував оригінальний візуальний метод вертикальної пере­дачі азимутального напрямку на рівень приладного від­сіку ракети Р-7 з викори­ста­н­ням спеціальних оптичних приладів. Для забезпече­н­ня прицілюва­н­ня ракети (пере­д­стартового азимутального наведе­н­ня) роз­роблено ди­станційну систему 8Ш122П (за дво­променевою симетричною схемою); для ракети-носія «8К82К» — роз­гін­ні блоки 11С86 і 11С861, 11С861-01, кожен з автономною системою керува­н­ня на базі гіро­стабілізаційної платформи ЛВ-300. Під керівництвом П. створено візуальні прилади прицілюва­н­ня 11Ш18 і 17Ш13 для цих блоків, а для викона­н­ня про­грами Н1-Л3 був роз­роблений спеціальний космічний сек­стант («Ціль-Д») та зоряний глобус («ІМ-1»), що імітував небесну сферу із зорями до 4-5-ї зоряної величини включно. На будівлі Центрального КБ на вулиці Князів Острозьких, № 8 П. встановлено меморіальну дошку.