ПЕ́К­КЕР Григорій Ілліч (11(24). 10. 1905, м. Павло­град Катеринославської губ., нині Дні­пропетровської обл. — 14. 10. 1983, м. Новосибірськ, РФ) — віолончеліст, педагог, композитор-аматор. Професор (1947). На­вчався у Петро­градській консерваторії (нині Санкт-Петербург, 1916–17, кл. Л. Аб­біате; 1922–24, кл. Є. Вольф-Ізраель). 1925–26 — концерт­мейстер і соліст Російсько-японського симфонічного оркестру, з яким гастролював у Китаї та Японії (перший радянський віолончеліст). 1927–29 удосконалював майстерність у Ляйпцизькій консерваторії (Німеч­чина) у Ю. Кленгеля та як диригент в О. Клемперера. Гастролював у Франції, Нідерландах, Польщі. Багато концертував у Німеч­чині, де виконав Концерти Е. дʼАльбера з орке­стром під керівництвом автора (Ляйпциґ) й К. Сен-Санса під керівництвом Б. Вальтера (Берлін). Віолончельне і диригентське мистецтво П. вирізнялося самобутністю, аристократизмом, по­єд­на­н­ням інтелектуалізму й енергетики з вишуканою елегантністю, імпозантністю, що йшла від найдосконалішої технології гри, інтонаційної точності й довершеності, як у цілісному прочитан­ні творів, так і деталях. Викладав у Московській (1924–37) та Київській (1938–57) консерваторіях. Водночас 1947–51 був учасником Квартету імені Віль­йома (Київ). Від 1957 — професор Новосибірської консерваторії. Автор низки творів для віолончелі, концертних обробок, пере­кладень. Практикував активну концертну діяльність учнів свого класу в різних жанрах, стилях та формах музикува­н­ня. Серед учнів — М. Кравцов, Л. Краснощок, Г. Хохлов, Є. Шпіцер.