Покришкін Петро Петрович

ПОКРИ́ШКІН Петро Петрович (22. 07(03. 08). 1870, м. Іркутськ, Росія — 05. 02. 1922, м. Лукоянов, нині Нижьогородської обл., РФ) — архітектор-ре­ставратор. Академік архітектури (1909). Дійсний член Російського археологічного товариства (1904). Закінчив Вище художнє училище Санкт-Петербурзької академії мистецтв (1895), де 1900—19 й працював: викладач нарисної геометрії, професор історії архітектури та будівництва. Від 1895 брав участь в екс­педиціях Імператорської археологічної комісії (1902—18 — її член). 1897—1900 по­глиблював зна­н­ня у Франції й Італії. Автор низки праць у фахових ви­да­н­нях. 1920 рукопокладений на священика. Від­тоді служив у Лукояновському Тихонівському монастирі. Досліджував та виконував ре­ставраційні роботи архітектурних памʼяток України: Юрʼєвої божниці в м. Остер (нині Чернігівської обл., 1907), Свято-Василівського собору в м. Овруч (нині Коростенського р-ну Житомирської обл., 1908—12, допомагав О. Щусєву), церкви Спаса на Берестові у Києві (1913, спів­автор В. Пещанський), мурованої вежі в м. Острог (нині Рівненського р-ну Рівненської обл., 1913—15, спів­автор В. Леонтович), мечеті Хан-Джамі й ін. споруд Бахчисарайського палацу (нині АР Крим, поч. 20 ст.). 1915 брав участь у роз­копках Золотих воріт в Києві.