Співак Іван Миколайович

СПІВ­А́К Іван Микола­йович (03. 03. 1933, с. Гломча, нині Під­карпатського воєводства, Польща — 29. 07. 2002, м. Леґніца Нижньосілезького воєводства, Польща, похований у рідному селі) — український педагог, громадський діяч, публіцист у Польщі. Закінчив Варшавський університет (1962). Від­тоді працював учителем у початковій школі з українською як додатковою мовою на­вча­н­ня у с. Бані Мазурські (нині Вармінсько-Мазурського воєводства); 1963—94 — вчителем української мови, водночас від 1990 — вчителем історії України в 4-му загальноосвітньому ліцеї з українською як додатковою мовою на­вча­н­ня у Леґніці; за сумісництвом — вихователем у гуртожитку для учнів леґніцької школи; від 1990 — методистом Воєводського осередку під­готовки вчителів у Леґніці. Як вчитель і вихователь мав значний вплив на від­родже­н­ня та формува­н­ня української інтелігенції у Польщі, прищеплював учням інтерес до малої батьківщини та рідних земель, звідки українців виселено під час акції «Вісла» 1947. Брав активну участь у діяльності української громади в Польщі: голова і за­ступник голови міського кола Українського су­спільно-культурного товариства (УСКТ) у Леґніці, голова Воєводської управи УСКТ у Вроцлаві (1972—76), член Головного правлі­н­ня УСКТ у Варшаві. Пере­бував під на­глядом комуністичної Служби без­пеки Польщі. Багато його учнів стали згодом ві­домими українськими громадсько-культурними діячами у Польщі, зокрема М. Чех, М. Сирник, П. Тима. Автор під­ручників «Самовчитель української мови для всіх» (1996), «Збірник диктандів з української мови» (1998), методичного довід­ника «Język ukraiński» (1997).

Завантажити статтю