ПРА́КТИКИ СОЦІА́ЛЬНІ — патерни поведінки, різноманітні дії, що здійснюють окремі особистості та групи у су­спільстві в певному культурному контекс­ті. Вони охоплюють широкий спектр людської діяльності: формальну і неформальну поведінку, повсякден­ні процедури, ритуали, звичаї, традиції. П. с. не є по­стійними чи універсальними, вони динамічні — роз­виваються з часом. На них впливають культурні зміни, глобалізація, технічний про­грес, технологічний про­грес, соціальні рухи. Ро­зумі­н­ня П. с. має вирішальне значе­н­ня для ви­вче­н­ня та аналізу су­спільств, оскільки вони дають змогу зро­зуміти цін­ності, норми та моделі поведінки у конкретному контекс­ті. До П. с. дослідники зараховують церемонії та усталені способи поведінки, що пере­дають із поколі­н­ня в поколі­н­ня, манеру спілкува­н­ня, те, як люди взаємодіють один із одним у різних соціальних середовищах (віта­н­ня, жести, мова тіла тощо). Вони можуть бути повʼязаними з гендерними ролями, обовʼязками і взаємодією у сімʼях (стилі вихова­н­ня та ін.), а також обмеженими нормами й очікува­н­нями щодо поведінки індивідів залежно від їхньої статі. П. с. можуть мати специфічні форми, зумовлені сферою діяльності. Так, на­приклад, існують різні ритуали, повʼязані з релігійними пере­кона­н­нями та практиками у певній спільноті. Методи, під­ходи та норми, що стосуються освіти, стилів викла­да­н­ня, господарських практик, повʼязаних із різними способами веде­н­ня бізнесу, торгівлі й управлі­н­ня ресурсами, від­різняються від­повід­но до культурного контекс­ту. Існують сут­тєві роз­біжності у П. с., повʼязаних із охороною здоровʼя, альтернативною медициною. Нині все більш поширеними П. с. стають раціональні дії, спрямовані на захист довкі­л­ля та збереже­н­ня природних ресурсів у су­спільстві. Концепт П. с. за­пропонував французький соціолог і філософ П. Бурдьє у праці «Esquisse dʼune théorie de la pratique» («Нарис теорії практики», Женева, 1972). Він стверджував, що П. с. є фундаментальними для від­творе­н­ня і транс­формації соціальних систем, вони базуються не лише на індивідуальних намірах чи культурних нормах, але й глибоко вкорінені у соціальних структурах і формуються габітусом — набором схильностей, установок і втілених знань, які індивіди набувають завдяки соціалізації. Сучасний французький дослідник Б. Латур за­пропонував теорію акторської мережі, зосередженої на стосунках між людьми та нелюдськими акторами у П. с. Вона припускає, що П. с. виникають через мережі взаємодії між людьми, обʼєктами, технологіями та ін­ституціями, а не ви­значені винятково людською діяльністю. Ро­зумі­н­ня та повага до П. с. має вирішальне значе­н­ня для між­культурного взаєморо­зумі­н­ня, сприяє роз­витку толерантності та ефективній інтеграції мі­грантів у різні су­спільства. Це також допомагає цінувати різноманітність і адаптуватися до різних соціальних норм і очікувань під час взаємодії з людьми з різних соціокультурних прошарків, носіїв інших культурних контекс­тів дискурсів.