Практики соціальні
ПРА́КТИКИ СОЦІА́ЛЬНІ — патерни поведінки, різноманітні дії, що здійснюють окремі особистості та групи у суспільстві в певному культурному контексті. Вони охоплюють широкий спектр людської діяльності: формальну і неформальну поведінку, повсякденні процедури, ритуали, звичаї, традиції. П. с. не є постійними чи універсальними, вони динамічні — розвиваються з часом. На них впливають культурні зміни, глобалізація, технічний прогрес, технологічний прогрес, соціальні рухи. Розуміння П. с. має вирішальне значення для вивчення та аналізу суспільств, оскільки вони дають змогу зрозуміти цінності, норми та моделі поведінки у конкретному контексті. До П. с. дослідники зараховують церемонії та усталені способи поведінки, що передають із покоління в покоління, манеру спілкування, те, як люди взаємодіють один із одним у різних соціальних середовищах (вітання, жести, мова тіла тощо). Вони можуть бути пов’язаними з гендерними ролями, обов’язками і взаємодією у сім’ях (стилі виховання та ін.), а також обмеженими нормами й очікуваннями щодо поведінки індивідів залежно від їхньої статі. П. с. можуть мати специфічні форми, зумовлені сферою діяльності. Так, наприклад, існують різні ритуали, пов’язані з релігійними переконаннями та практиками у певній спільноті. Методи, підходи та норми, що стосуються освіти, стилів викладання, господарських практик, пов’язаних із різними способами ведення бізнесу, торгівлі й управління ресурсами, відрізняються відповідно до культурного контексту. Існують суттєві розбіжності у П. с., пов’язаних із охороною здоров’я, альтернативною медициною. Нині все більш поширеними П. с. стають раціональні дії, спрямовані на захист довкілля та збереження природних ресурсів у суспільстві. Концепт П. с. запропонував французький соціолог і філософ П. Бурдьє у праці «Esquisse d’une théorie de la pratique» («Нарис теорії практики», Женева, 1972). Він стверджував, що П. с. є фундаментальними для відтворення і трансформації соціальних систем, вони базуються не лише на індивідуальних намірах чи культурних нормах, але й глибоко вкорінені у соціальних структурах і формуються габітусом — набором схильностей, установок і втілених знань, які індивіди набувають завдяки соціалізації. Сучасний французький дослідник Б. Латур запропонував теорію акторської мережі, зосередженої на стосунках між людьми та нелюдськими акторами у П. с. Вона припускає, що П. с. виникають через мережі взаємодії між людьми, об’єктами, технологіями та інституціями, а не визначені винятково людською діяльністю. Розуміння та повага до П. с. має вирішальне значення для міжкультурного взаєморозуміння, сприяє розвитку толерантності та ефективній інтеграції мігрантів у різні суспільства. Це також допомагає цінувати різноманітність і адаптуватися до різних соціальних норм і очікувань під час взаємодії з людьми з різних соціокультурних прошарків, носіїв інших культурних контекстів дискурсів.
Рекомендована література
- St. Turner. The Social Theory of Practices: Tradition, Tacit Knowledge and Presuppositions. Cambridge, 1994;
- Practice Theory and Research: Exploring the Dynamics of Social Life. Routledge, 2016.
Завантажити статтю
