Глобалізація

ГЛОБАЛІЗА́ЦІЯ (франц. та англ. global — загальний, всесвітній, від лат. globus — куля) — економічні, торговельні, фінансові, технологічні, політичні, соціальні, трудові, інформаційні та інші процеси, що мають глобальний мас­штаб і планетарний характер. Сутність поня­т­тя «Г.» має 3 осн. аспекти: зменше­н­ня пере­шкод для екон., політ. і культур. взаємодії країн та народів; роз­виток тенденції до утворе­н­ня більш гомоген. екон., політ. і культур. простору; утворе­н­ня структур глобал. керованості. Нині найбільшого роз­витку набув перший аспект. Роз­різняють Г. як обʼєктив. процес та глобалізм як певну політику. Іноді глобалізм трактують як систему із деспот. політ., екон. і соц. владою глобал. корпорацій (О. Білорус). Діапазон по­глядів на явище Г. широкий: від заперече­н­ня зга­даного процесу і твердже­н­ня, що Г. є пере­більше­н­ням і як ідеол. кон­струкція, і як аналіт. поня­т­тя (В. Райґрок та ін.), до кон­статації гіпер­глобалістами (К. Омае та ін.) всеохоплюючого характеру Г., що, на їх думку, при­зведе до зникне­н­ня нац. держав. Оцінка динаміки глобалізац. процесів здійснюється в якіс. і кількіс. аспектах. В аспекті якіс. аналізу існують різні під­ходи щодо ви­значе­н­ня початку процесу Г. (сам термін набув пошире­н­ня у 2-й пол. 1980-х рр.). Хоча деякі дослідники від­носять початки Г. до часів Рим. імперії, більшість з них вважають Г. новіт. процесом, повʼязаним із інформ. революцією та революцією у засобах комунікації 1970-х рр., що стали від­повід­дю на структурну кризу в роз­витку світ. господарства, а процеси посиле­н­ня взаємозвʼязків між країнами у поперед. період трактують як інтернаціоналізацію. Водночас за­стосовують поня­т­тя «прото­глобалізація». На думку К. ОʼРурка і Д. Вільямсона, воно від­ображає процеси, які від­бувались у геогр. ареалі Європи та Пн. Америки в серед. 19 — на поч. 20 ст. Натомість М. Ільїн трактує «прото­глобалізацію» як процес виникне­н­ня транс­нац. структур після 2-ї світової війни.

Нині не існує єдиної методики кількіс. виміру Г. Всесвіт. банк при вимірюван­ні ступеня інтеграції із глобал. економікою використовує показники, що характеризують: торгівлю товарами; зміни у торгівлі; валові приватні потоки капіталу; валові прямі іноз. інвестиції (усі — як від­соток ВВП); збільше­н­ня реал. торгівлі мінус зро­ста­н­ня реал. ВВП (у від­сотках). Конференція ООН з торгівлі та роз­витку від 2002 використовує для цього індекс транс­націоналізації, що становить середню величину від: притоку прямих іноз. інвестицій у валовому утворен­ні по­стій. капіталу (за остан­ні 3 р.); сукуп. на­громадженого обсягу прямих іноз. інвестицій у ВВП; до­даної вартості, створ. іноз. філіями транс­нац. корпорацій (ТНК) у ВВП; кількості зайнятих у цих філіях у сукуп. зайнятості. Індекс транс­націоналізації роз­раховується також для найбільших ТНК, де він ви­ступає як середнє трьох величин: іноз. активів у сукуп. активах компанії; іноз. продажів — у сукуп. продажах; зайнятих в іноз. філіях — у заг. зайнятості ТНК. Найбільш комплексна оцінка участі окремих країн світу в Г. здійснюється від­повід­но до індексу Г. За методологією його скла­да­н­ня 2005 оцінювали зміни у 62-х роз­винутих та ключових країнах із виникаючими ринками. Оцінка здійснювалася за показниками, що від­ображають: включе­н­ня у глобал. політ. процеси (кількість між­нар. організацій, чл. яких є країна, участь у місіях Ради Без­пеки ООН з під­трима­н­ня миру, кількість ратифіков. багато­сторон. між­нар. договорів, держ. транскордон­ні пере­кази); роз­виток глобал. технологій (кількість користувачів, вузлів та надійних серверів мережі Інтернет); особисті між­нар. контакти (між­нар. подорожі та туризм, щільність між­нар. телефон. звʼязку, транскордон­ні пере­кази й індивід. трансферти); роз­виток екон. інтеграції (екс­порт та імпорт товарів і послуг, прямі іноз. інвестиції). Серед найбільш значущих кількіс. показників динаміки процесу Г. економіки — випереджал. зро­ста­н­ня зовн. торгівлі порівняно з ростом світ. ВВП (протягом 1990–2003 частка торгівлі товарами у світ. ВВП зросла від 32,5 до 41,5 %, а у товар. ВВП — від 80,7 до 152,1 %); випереджальне зро­ста­н­ня світ. інвестицій порівняно зі світ. ВВП та світ. торгівлею: частка валових приват. потоків капіталу у ВВП протягом 1990–2003 зросла від 10,3 до 24,2 % (у 2000 становила 29,1 %), валових прямих іноз. інвестицій — від 2,7 до 4,9 % (у 2000 — 8,8 %), заг. обсяг завезених прямих іноз. інвестицій 2004 становив 21,7 %, вивезених — 24,0 % світ. ВВП (у 1980 ці показники становили від­повід­но 6,7 та 5,8 %); зростаюча концентрація світ. торгівлі навколо ТНК: 2004 у категорію ТНК входило бл. 70 тис. компаній, що мали понад 690 тис. філій за кордоном, сукупні активи яких становили 36 008 млрд дол. США (порівняно з 1982 зросли у 17 разів), валовий продукт — 3911 млрд (у 6 разів), валовий обсяг продажів — 18 677 млрд (у 6,8 разів), обсяг екс­порту — 3690 млрд (у 5,1 рази), кількість зайнятих — 57 394 тис. осіб (у 2,9 рази). Показники діяльності іноз. філій ТНК за остан­ні 20 р. роз­вивалися значно вищими темпами, ніж від­повід­ні параметри світ. економіки загалом. У результаті валовий продукт іноз. філій ТНК у 2004 склав 9,6 % світ. ВВП (у 1982 — 5,9 %). Обсяг продажів іноз. філій ТНК на 69 % пере­вищує світ. екс­порт, тоді як у 1982 — лише на 33 %. Водночас частка за­знач. філій у світ. екс­порті товарів та нефактор. послуг майже не змінилася і склала у 2004 33,3 % проти 35,2 % у 1982. Індекс транс­націоналізації роз­винених країн у 2002 дорівнював 12 %, країн, що роз­виваються, — 13 %, країн СНД — 17 %. Процеси Г. від­буваються асинхрон­но та асиметрично у геогр. і секторал. вимірах. Спо­стерігається високий ступінь концентрації глобалізац. процесів на обмежених територіях найбільш екон. роз­винених регіонів світу — США, Зх. Європи, Японії, країн Сх. Азії, де центрами Г. стають т. зв. глобал. міста, на 25 із яких припадає бл. половини всієї капіталізації фонд. ринків світу, а Лондон, Нью-Йорк і Токіо забезпечують понад 50 % операцій валют. ринків світу. Водночас у тих самих країнах утворюються де­пресивні р-ни, що випадають з процесу Г. Між регіонами роз­винених і менш роз­винених країн по­глиблюється роз­межува­н­ня. Г., яка органічно повʼязана зі становле­н­ням постекон. формації у найбільш роз­винених країнах світу, створює феномен «роз­колотої» цивілізації і пере­шкоджає реалізації моделі «доганяючого» роз­витку. Натомість у менш роз­винених країнах спо­стерігається процес роз­щепле­н­ня екон. комплексів — із виділе­н­ням однієї частини, що прилучається до діяльності світогосп. центрів, від іншої, що не пред­ставляє екон. інтересу для зга­даних центрів і маргіналізується. Ці властивості Г. повʼязані з тим, що її носіями, у тех.-екон. плані, є сучасні інформ.-комунікац. технології, а у соц.-екон. — ТНК, які нерівномірно роз­по­всюджуються у регіон. і секторал. аспектах. За таких умов виділяються галузі, конкуренція в яких має глобал. характер — автомобіле- та авіабудува­н­ня, виробництво компʼютерів і офіс. техніки, фармацевтика тощо (виробництво харч. продуктів залишається пере­важно локалізов. у нац. рамках). Г. нерівномірно включає у сферу своєї дії макросектори економіки. Найбільш глобалізов. нині є фінанс. сфера, у якій торгівля валютою досягає щорічно 600 трлн дол. США, що майже у 70 разів пере­вищує обсяги світ. торгівлі товарами, хоча ще у 1973 таке пере­вище­н­ня було двократним. Найменш глобалізованою є сфера праце­влаштува­н­ня, оскільки на шляху пере­міще­н­ня труд. ресурсів зберігаються адм. барʼєри.

Суперечливість та неодно­значність наслідків процесів Г. викликає гострі суперечності між його прихильниками та су­противниками, які обʼ­єд­налися в анти­глобалізац. рух. По­жвавлюється також діяльність альтернатив. глобалістів. Загалом під­тримуючи роз­виток Г., вони ви­ступають за його спрямува­н­ня на інтереси всього людства, а не групи найбагатших країн світу, обмеже­н­ня все­владності ТНК, демократизацію між­нар. ін­ституцій.

Завантажити статтю