Прогнозування соціальне
ПРОГНОЗУВА́ННЯ СОЦІА́ЛЬНЕ Має на меті передбачити та зрозуміти зміни соціальні, використовуючи статистичні моделі, якісні методи дослідження та інші аналітичні інструменти для виявлення сталих структур та динамічних тенденцій у соціальних даних. П. с. може бути застосоване для дослідження різних сфер, серед яких — демографічні тренди, технологічний прогрес, економічні, політичні або культурні трансформації. Наприклад, вивчення впливу нових технологій на ринок праці, тенденції зміни кількості населення та її наслідків для соціальних послуг, передбачення змін у громадській думці щодо важливих соціальних питань. Як і будь-яка форма прогнозу, воно має певний рівень невизначеності та обмежень. Оскільки соціальні системи є складними, на них впливають численні взаємопов’язані чинники. Разом з тим, П. с. надає цінну інформацію для політиків, бізнесу, уряду, громад, щоб вони могли приймати обґрунтовані рішення та розробляти стратегії діяльності на майбутнє. Ще на початку історії людства у стародавніх цивілізаціях ворожіння, астрологію та інші форми пророцтв використовували для П. с. Ці підходи часто ґрунтувалися на надприродних або містичних віруваннях і не мали емпіричних основ. Розвиток статистичних методів у 18–19 ст. надав можливості для розвитку наукового підходу до П. с., зокрема французький математик А. Кетле одним із перших використав статистичні методи для прогнозування рівня злочинності, смертності та інших соціальних явищ на основі даних про населення. Соціальна фізика французького філософа і соціолога О. Конта прагнула розкрити соціальні закони та закономірності шляхом кількісного аналізу соціальних даних з метою П. с. У 20 ст. з’явилися нові емпіричні підходи до П. с. Метод «Дельфі», розроблений у 1950-х рр. у США, передбачає отримання інформації від групи експертів з певної теми, анонімний збір їхніх відгуків і повторне уточнення прогнозів через цикли зворотних реакцій. Цей метод часто використовують для прогнозування у галузях, де є невизначеність через обмежені дані. Сценарне планування, що набуло популярності у 1960–70-х рр., передбачає розроблення кількох вірогідних майбутніх шляхів розвитку на основі різних припущень і аналізу рушійних сил змін. Досліджуючи низку потенційних перспектив, організації та політики можуть передбачити різні соціальні, економічні та політичні події і підготуватися до них. Системне мислення стало впливовим підходом у П. с. у 2-й половині 20 ст., воно наголошує на розумінні взаємопов’язаних структур, циклів зворотного зв’язку та динаміки, що керують соціальною поведінкою. Згідно з теорією хаосу, складні системи, зокрема і соціальні, можуть демонструвати непередбачувану поведінку, навіть якщо ними керують чітко визначені правила. Чутливість до початкових умов і посилення невеликих змін з часом ускладнює довгострокове П. с. Теорія складності досліджує самоорганізацію та розвиток систем через взаємодію між окремими агентами. Виникнення шаблонів поведінки на системному рівні неможливо вивести безпосередньо з характеристик окремих компонентів. Теорія складності визнає обмеження лінійних причинно-наслідкових моделей у П. с., наголошує на необхідності адаптивних та ітеративних підходів до розуміння соціальної поведінки. З поширенням можливостей масштабного збору даних і обчислювальної потужності комп’ютерів, машинне навчання, інтелектуальний аналіз даних і прогнозна аналітика дають змогу аналізувати велику кількість соціальних даних для виявлення закономірностей, кореляцій і тенденцій. Використовуючи історичні дані, ці дослідження спрямовані на розроблення моделей, що можуть прогнозувати майбутні результати.
Рекомендована література
- Social Mechanism An Analytical Approach to Social Theory. Cambridge, 1998;
- A. Ceron, L. Curini, S. M. Iacus. Politics and Big Data Nowcasting and Forecasting Elections with Social Media. London; New York, 2017.
Завантажити статтю
