Албул Валерій Вікторович

Визначення і загальна характеристика

А́ЛБУЛ Валерій Вікторович (03. 07. 1955, с. Старокозаче Білгород-Дністровського р-ну Одеської обл. — 31. 03. 2018, Одеса) — скульптор-фарфорист, кераміст. Чоловік Наталії, батько Романа Албулів. Член НСХУ (1993). Закінчив керамічне від­діле­н­ня Одеського художнього училища (1980; викладачі Н. Федорова, Л. Фудригайло, О. Нирковська). Від­тоді працював художником на Городницькому фарфоровому заводі (Житомирська обл.), 1984—90 — скульптором на Полонському заводі художньої кераміки (Хмельницька обл.). Моделював сервізи, набори та вази, але найбільш значним є його доробок в галузі фарфорової пластики, що створював пере­важно на Полонському заводі художньої кераміки (саме з його скульптурними творами асоціюється стилістика виробів під­приємства 1980-х рр.). Основна тематика — світова («Барон Мюнхаузен», 1982; «Мауглі», 1988) та українська («Вакула», «У гостях у Солохи»; обидва — 1985) літератури, українська етно­графія, казки та фольклор, зокрема створив серію композицій за мотивами жартівливих українських приказок та пісень («А пʼяницю хоч в криницю», 1987). Його персонажі вирізняються щиросердям, композиції — оповід­ністю, форми — мʼякою простотою та гармонійністю. Фарфорову пластику А. неодноразово від­значали на художніх радах Міністерства легкої промисловості УРСР, на обласних і всеукраїнських ви­ставках. Проєкти роз­писів майже на всі його моделі робила дружина. 1989 продовжив творчу діяльність як художник-кераміст в Одесі: 1990—93 працював на договірній основі в керамічному цеху при Художньому фонді, згодом — у власній майстерні-студії. Створював інтерʼєрні та екс­терʼєрні скульптурні композиції, пласти, вази й світильники з шамоту, теракоти й ма­йоліки, часто додаючи до них деталі з металу та дерева. Поверх­ні керамічних пластів і сервізів часто служать тлом для пейзажних живописних композицій, у яких від­чутне захопле­н­ня японським мистецтвом жанру укійо-е. Серед персонажів — наділені добрим гумором спів­аки-мандрівники й музиканти, олюднені шаржовані тварини: слони, мамонти, ворони, вівці, черепахи, риби, які подекуди нагадують істот-транс­формерів. Разом з Н. Албул виконав ма­йолікові панно для Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря в Одесі (2011). Учасник обласних і всеукраїнських мистецьких ви­ставок від 1982. Персональні — в Одесі (1996), Барселоні (Іспанія, 1998), Мадриді (1999; усі — спільно з дружиною). Деякі роботи зберігаються в зі­бран­ні Міністерства культури України (Київ), Музеї історичної спадщини та виробів Городницького фарфорового заводу, Донецькому художньому музеї, Полонському історичному музеї, Хмельницькому крає­знавчому музеї.

Тв.: скульптура — «Легенда» (1982), «Українські народні приказки» (1983), «Весі­л­ля», «Ми на човнику катались», «Тривога» (усі — 1984), «Побаче­н­ня», «Катюша», «На роз­доріж­жі», «Джаз» (усі — 1985), «Рибак», «Ніченька» (обидві — 1986), «Рушничок», «Зимове по­двірʼя», «Наречена», «Котигорошко», «На риболовлі», «Дівчина зі снігуром», «А мій милий чорно­бривий», «У скупого чоловіка жінка наймичка», «І не курить, і не пʼє, тільки жінку крепко бʼє», «Труд» (усі — 1987), «Нарцис», «Бик» (обидві — 1988), «Циганка» (1989), «Єгер» (1992), «Хаджибей» (1993), «Цигани» (2008); сервіз «Море» (1984); вази — «Лотос» (1985), «Травень» (1988), «Нарцис» (1989); комплекти ваз — «Сутінки», «Літо» (обидва — 1988); пласти із шамоту — «Клоун» (1992), «Оголена» (2013), «Вечір» (2014).

Літ.: Полонский завод художествен­ной керамики: [Каталог. Б. м.]. 1986; Фарфор, фаянс XIX—ХХ вв. в со­брании Донецкого областного художествен­ного музея: Каталог вы­ставки. Д., 2001; Гудыма М. Албулы. 1000° по Цельсию // Твоя атмо­сфера. 2004, фев.; Дуденко С. И., Никифоренко И. А., Дуденко Т. В. Украинский художествен­ный фарфор советского периода. Х., 2008.

О. П. Корусь

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю