ПА́ВЛИК Партеній (30. 05. 1919, с. Бушковичі, нині Під­карпатського воєводства, Польща — 17. 05. 2019, м. Ґрот­тафер­рата, Італія) — церковний діяч. Був помічником складальника ручного набору друкарні отців василіян у м. Жовква (нині Львівського р-ну Львівської обл.). 1936 митрополит Андрей Шептицький від­правив його із групою юнаків до італійського монастиря Ґрот­тафер­рата по­близу Риму, де при місцевій друкарні вони мали заснувати гурток українських друкарів і роз­почати ви­да­н­ня богослужбових книг українською мовою. 1939–46 на­вчався у Папському Григоріанському університеті, де здобув докторат з філософії за працю «Doctrina Ps. Dionysii de cognitione Dei eiusque interpretatio in doctrina S. Thomae», водночас 1940–41 слухав лекції з церковного права у Папському східному ін­ституті. 1942 рукопокладений на священ­ника. У Ґрот­тафер­ратській друкарні разом із іншими українцями набирав, тиражував і поширював (пере­важно у словʼянських країнах) найбільш від­повід­альні ви­да­н­ня церковнословʼянською мовою — Біблію, Апостол, Требник, Служебник. Під час 2-ї світової війни у червні 1944 у результаті нальотів американської авіації друкарню зруйновано, у середині 1945 її роботу від­новлено. П. видавав книги і українською мовою, найцін­ніша серед них — молитовник кишенькового формату для українців-емі­грантів «Хвалімо Господа» (1945); а також наукові праці авторів-українців італійською мовою, зокрема роз­відку Є. Онацького «Studi di storia e di сultura Ucraina» («Студії з історії української культури», 1939). Учителював у малих семінаріях василіян в Італії, виготовив іконостаси для 4-х українських церков у Великій Британії, роз­писував церкви в Італії, Німеч­чині, США. 1963 опікувався митрополитом Йосифом Сліпим, який пере­бував у монастирі після звільне­н­ня з радянських таборів. 1965 від­відав УРСР, на проха­н­ня настоятеля монастиря пере­дав священ­нику у Львові ви­дане в Італії Святе Письмо у пере­кладі І. Хоменка (пере­віз його через митницю, загорнувши у материнський вишитий рушник). Упродовж остан­ніх 10-ти р. свого життя П. був най­старшим мешканцем ґрот­тафер­ратської обителі та єдиним українцем із колись числен­ної монашої братії українського походже­н­ня.