Павлов-Сільванський Микола Миколайович

Визначення і загальна характеристика

ПА́­ВЛОВ-СІЛЬВА́НСЬКИЙ Микола Микола­йович (псевд. і крипт.: Историк, Историк С., Н. Н. П.-С., Н. П. С., Н. С.; 13. 08. 1877, Санкт-Петербург — 1931) — право­знавець, крає­знавець, бібліо­граф. Закінчив Єлизаветпільську класичну гімназію (1895, золота медаль), Московський університет (1900, диплом 1-го ступеня). Як колишній казен­ний стипендіат мав від­працювати 6 р. на державній службі, тому від 1901 був спів­робітником Департаменту військової та морської звітності Державного контролю (Санкт-Петербург). Водночас від 1900 — помічник присяжного повіреного округу Санкт-Петербурзької судової палати. Також під керівництвом свого двоюрідного брата професора М. Па­влова-Сільванського взяв участь у ви­дан­ні «Био­графического словаря Рус­ского исторического общества» О. Половцева, викладав 1906—08 курс законо­знавства у гімназії С. Столбцова, читав лекції у різних громадських і благодійних організаціях. 1908 через хворобу легенів пере­їхав у Крим, став завідувачем контролю Севастопольського військового порту з одночасною від­мовою від адвокатської діяльності, яку в тому році заборонили по­єд­нувати з державною службою. 1909 обраний членом Комітету піклува­н­ня про народну тверезість, при якому організував юридичну консультацію для на­да­н­ня допомоги незаможному населен­ню, головою Товариства сприя­н­ня вихован­ню і захисту дітей. 1914 повернувся на роботу в Департамент військової та морської звітності Державного контролю: від березня 1918 — завідувач Морського від­ділу. Водночас 1915—18 — товариш (за­ступник) голови юридичного від­ділу Петро­градського обласного комітету союзу міст (нині Санкт-Петербург). Один із фундаторів «Вестника Государствен­ного контроля» (вересень 1917). Після приходу до влади геть­мана П. Скоропадського у червні 1918 пере­їхав до Києва. У липні—серпні 1918 — начальник від­ділу Департаменту законодавчих справ Державного контролю Української Держави. Обраний членом ради товариства «Просвіта». Викладав бюджетне право у Київському вищому адміністративно-економічному ін­ституті, був спів­робітником журналу «Державний контроль», в якому, зокрема, 1919 опубліковано його полеміку з М. Скрипником про принципи нового державного контролю. У грудні 1918 затверджений штатним керівником Комісії для ви­учува­н­ня звичаєвого права України УАН (зі статусом дійсного члена Комісії від червня 1919). Без­посередньо керував роботою зі скла­да­н­ня про­грами для збира­н­ня матеріалів звичаєвого права (завершена й опублікована лише 1925 за редакцією А. Кристера). Влітку 1920 ви­їхав у від­рядже­н­ня до м. Лубни (нині Полтавської обл.). Деякий час вважали, що П.-С. у від­пустці, але зрештою до праці в УАН він так і не повернувся. У жовтні 1920 за­пропонував створити у Лубнах філію Комісії для ви­учува­н­ня звичаєвого права України УАН. Члени Комісії загалом під­тримали цю ідею, але практично її не реалізовано. У Лубнах П.-С. став одним із фундаторів і головою Лубенської філії Українського наукового товариства при ВУАН, спів­організатором Комітету науки і культури на Лубнях, мріяв про заснува­н­ня Лубенського університету. Викладав на агрономічних курсах, був членом Лубенського комітету АРА (Американської адміністрації допомоги). На­прикінці 1922 пере­їхав до Петро­града, де працював у Центральному бюро крає­знавства при РАН, у журналі «Краеведение», обласній інспекції транс­порту. Під егідою бюро видав власну про­граму з ви­вче­н­ня правового побуту і правових звичаїв. Також, за деякими джерелами, був доцентом університету. Разом із багатьма іншими крає­знавцями став жертвою ре­пресій: 17 червня 1930 заарештований, у позасудовому порядку ріше­н­ням Особливої наради при колегії ОГПУ від 20 травня 1931 від­правлений на засла­н­ня на 3 р. у Пів­нічний край. Реабілітований 1989.

Пр.: О праве женщин быть адвокатом // Рус­ское багатство. 1905, май; О праве необходимой обороны против незакономерных действий органов власти // Вест. права и нотариата. 1910, июль—авг.; Шантаж как уголовное пре­ступление // Там само. 1911, авг.; О независимости и самостоятельности ревизора контрольного ведомства // Вест. Государствен­ного контроля. 1917, авг.; Про­грам­ма по изучению правового быта и правовых обычаев. Ленин­град, 1927.

Літ.: Правовий звичай як джерело українського права IX—XIX ст. К., 2006; Усенко І. Б. Дис­кусійні пита­н­ня організації контролю за державним апаратом в перші роки радянської влади в Україні // Кон­ституційно-правове забезпече­н­ня та європ. стандарти контролю у сфері діяльності органів держ. влади і місц. самоврядува­н­ня: Мат. наук.-практ. конф. Київ, 11 груд. 2018. К., 2018; Ляшко С. М. Автобіо­графічні джерела По­стійної комісії для скла­да­н­ня Біо­графічного словника діячів України (1918—1933) Всеукраїнської академії наук. К., 2018.

І. Б. Усенко

Завантажити статтю