Пегматити

ПЕГМАТИ́ТИ — унікальні утворення, переважно жильної форми, близькі за складом до магматичних комплексів або анатектичних виплавок у метаморфічних товщах. Для них типовим є широкий розвиток мінералів, багатих леткими компонентами-мінералізаторами (Н₂О, F, Сl, В та ін.) і лугами, а також літофільними рідкісними елементами. Термін «П.» запропонував французький мінералог Р.-Ж. Аюї (1801). Спочатку П. називали жильну породу — письмовий або графічний граніт (прості П. у вузькому розумінні). У подальшому з’ясувалося, що мінеральний склад і будова П. є надзвичайно різноманітними, що пояснюється складністю й багатостадійністю пегматитового процесу. За складом П. поділяють на кислі (гранітні), основні й лужні — утворюються у зв’язку з інтрузіями відповідних типів магм. Найпоширенішими й важливими в практичному сенсі є гранітні П., лужні нефелін-сієнітові й сієнітові магми, що особливо багаті леткими компонентами й рідкісними елементами. Найкраще вивченими, зокрема в Україні, є гранітні П. Із П. пов’язана дуже розмаїта й важлива мінералізація. Вони є основним джерелом комплексної рідкіснометалевої сировини (Li, Rb, Cs, Та, Nb, Ве, Sn, Y, U, ТR), у них зосереджені єдині родовища високоякісних кристалів мусковіту. З них добувають велику кількість польового шпату і кварцу, кристали оптичного флюориту, п’єзокварцу, п’єзооптичного турмаліну, ювелірні кристали коштовного й виробного каміння (топазу, аквамарину, турмаліну та ін.). Гранітні П. утворюються в процесі охолодження залишкового магматичного розплаву. Температура регулює хід пегматитового процесу: від 850 до 640 С — магматичний, від 600 до 400 С — пневматолітовий етап, нижче 400 С — гідротермальний етапи. Тиск також сильно впливає на геохімічну й мінералогічну спеціалізацію П., тому покладений в основу їхньої формаційної типізації: П. дуже великих глибин (більше 10 км) — кварц-польовошпатові (керамічні), іноді з рідкісноземельними мінералами (Т = 500–550 °С; Р = 600–800 МПа); П. великих глибин (7–11 км) — слюдоносні (Т = 500–550 ºС; Р = 600–800 МПа); П. середніх глибин (3,5–7 км) — рідкіснометалеві (Т = 600–650 °С; Р = 300–400 МПа); П. малих глибин (1,5–3,5 км) — кришталеносні (Т = 700–750 МПа), що ще називають камерними або заноришевими П. У межах Українського щита розвинені всі чотири основні формаційні типи. Промислові камерні П. відкрито лише на Волині (Житомирська обл.). Вони мають різну морфологію та будову. Розміри пегматитових тіл у плані змінюються від декількох метрів до 60–70 м. Мінеральний склад камерних П. на Волині досить розмаїтий. У них виявлено близько 100 мінералів: кварц, польові шпати, слюди — головні мінерали; топаз, берил, опал, халцедон, флюорит, сидерит, гідрослюди, хлорит, фенакіт — другорядні та акцесорні мінерали; пірит, ільменіт, циркон, гематит, рутил, анатаз, брукіт, апатит — рідкісні мінерали. Характерною особливістю камерних П. є наявність в них порожнини (заноришу, камери). Її поява спричинена кристалізацією пегматитового розплаву в гіпабісальних умовах. У практичному сенсі занориш (камера) найцікавіша та найважливіша частина пегматитових тіл, оскільки в ньому захована основна маса корисних копалин, зокрема унікальні кристали-гіганти кварцу, польових шпатів, топазу та берилу. Мінеральний склад рідкіснометалевих П. істотно відрізняється від зазначеного вище для камерних пегматитів: головні мінерали — плагіоклаз, мікроклін, кварц, сподумен, лепідоліт; другорядні — турмалін, мусковіт, берил, каситерит, колумбіт-танталіт; рідкісні — амблігоніт, трифиліт-літіофіліт, полуцит, мікроліт, апатит, гранат, біотит. До типоморфних мінералів, що визначають тип П., належать полуцит, лепідоліт, інколи петаліт, сподумен, амблігоніт, трифиліт-літіофіліт, мікроклін. Скрізними мінералами з певними типоморфними особливостями є польові шпати, турмалін, берил, апатит, гранат, танталіт-колумбіт. Рідкіснометалеві П. знайдені у Північному Криворіжжі, Приазов’ї й Шполянсько-Ташлицькому рудному районі Інгульського мегаблоку. За даними мінералогічних досліджень, українські рідкіснометалеві П. заслуговують на увагу насамперед як найбагатші літієносні об’єкти. Найперспективнішими серед них є П. з Шевченківського пегматитового поля у Приазов’ї та Інгульського мегаблоку. У перших основним рудним мінералом є сподумен, у других дещо інший розділ рудних мінералів: Полохівське родовище — істотно петалітове; родовища Надія і Станкуватське — сподумен-петалітові; Липнязький рудопрояв — петаліт-сподуменовий. П. з Інгульського мегаблоку — це в генетичному сенсі П. нового типу, що відрізняються перевагою петаліту над іншими Li-мінералами, незначним вмістом мінералів з леткими компонентами, пониженим вмістом кварцу, підвищеною розупорядкованістю частини калієвого польового шпату тощо. Встановлено, що їхнє формування проходило у 2 етапи — магматичний і метасоматичний, що були розірвані в часі на перші сотні мільйонів років, тому такі П. запропоновано В. Павлишиним називати метапегматитами. Вони мають жильну форму, за мінеральним складом їх поділяють на 2 парагенетичні типи: петалітові метапегматити з колумбітом і хризоберилом (Полохівське родовище) та альбіт-ортоклаз-сподумен-петалітові метапегматити (Станкуватське родовище).

Розмір шрифту

Пегматити

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю