Пегматити

ПЕГМАТИ́ТИ — унікальні утворе­н­ня, пере­важно жильної форми, близькі за складом до магматичних комплексів або анатектичних виплавок у метаморфічних товщах. Для них типовим є широкий роз­виток мінералів, багатих леткими компонентами-мінералізаторами (Н₂О, F, Сl, В та ін.) і лугами, а також літофільними рідкісними елементами. Термін «П.» за­пропонував французький мінералог Р.-Ж. Аюї (1801). Спочатку П. називали жильну породу — письмовий або графічний граніт (прості П. у вузькому ро­зумін­ні). У подальшому зʼясувалося, що мінеральний склад і будова П. є над­звичайно різноманітними, що пояснюється складністю й багато­стадійністю пегматитового процесу. За складом П. поділяють на кислі (гранітні), основні й лужні — утворюються у звʼязку з інтрузіями від­повід­них типів магм. Найпоширенішими й важливими в практичному сенсі є гранітні П., лужні нефелін-сієнітові й сієнітові магми, що особливо багаті леткими компонентами й рідкісними елементами. Найкраще ви­вченими, зокрема в Україні, є гранітні П. Із П. повʼязана дуже роз­маїта й важлива мінералізація. Вони є основним джерелом комплексної рідкіснометалевої сировини (Li, Rb, Cs, Та, Nb, Ве, Sn, Y, U, ТR), у них зосереджені єдині родовища високо­якісних кри­сталів мусковіту. З них добувають велику кількість польового шпату і кварцу, кри­стали оптичного флюориту, пʼєзокварцу, пʼєзооптичного турмаліну, ювелірні кри­стали коштовного й виробного камі­н­ня (топазу, аквамарину, турмаліну та ін.). Гранітні П. утворюються в процесі охолодже­н­ня залишкового магматичного роз­плаву. Температура регулює хід пегматитового процесу: від 850 до 640 С — магматичний, від 600 до 400 С — пневматолітовий етап, нижче 400 С — гідротермальний етапи. Тиск також сильно впливає на геохімічну й мінералогічну спеціалізацію П., тому покладений в основу їхньої формаційної типізації: П. дуже великих глибин (більше 10 км) — кварц-польовошпатові (керамічні), іноді з рідкісноземельними мінералами (Т = 500—550 °С; Р = 600—800 МПа); П. великих глибин (7—11 км) — слюдоносні (Т = 500—550 ºС; Р = 600—800 МПа); П. середніх глибин (3,5—7 км) — рідкіснометалеві (Т = 600—650 °С; Р = 300—400 МПа); П. малих глибин (1,5—3,5 км) — кришталеносні (Т = 700—750 МПа), що ще називають камерними або заноришевими П. У межах Українського щита роз­винені всі чотири основні формаційні типи. Промислові камерні П. від­крито лише на Волині (Житомирська обл.). Вони мають різну морфологію та будову. Роз­міри пегматитових тіл у плані змінюються від декількох метрів до 60—70 м. Мінеральний склад камерних П. на Волині досить роз­маїтий. У них виявлено близько 100 мінералів: кварц, польові шпати, слюди — головні мінерали; топаз, берил, опал, халцедон, флюорит, сидерит, гідрослюди, хлорит, фенакіт — другорядні та акцесорні мінерали; пірит, ільменіт, циркон, гематит, рутил, анатаз, брукіт, апатит — рідкісні мінерали. Характерною особливістю камерних П. є наявність в них порожнини (заноришу, камери). Її поява спричинена кри­сталізацією пегматитового роз­плаву в гіпабісальних умовах. У практичному сенсі занориш (камера) найцікавіша та найважливіша частина пегматитових тіл, оскільки в ньому захована основна маса корисних копалин, зокрема унікальні кри­стали-гіганти кварцу, польових шпатів, топазу та берилу. Мінеральний склад рідкіснометалевих П. істотно від­різняється від за­значеного вище для камерних пегматитів: головні мінерали — плагіоклаз, мікроклін, кварц, сподумен, лепідоліт; другорядні — турмалін, мусковіт, берил, каситерит, колумбіт-танталіт; рідкісні — амблігоніт, трифиліт-літіофіліт, полуцит, мікроліт, апатит, гранат, біо­тит. До типоморфних мінералів, що ви­значають тип П., належать полуцит, лепідоліт, інколи петаліт, сподумен, амблігоніт, трифиліт-літіофіліт, мікроклін. Скрізними мінералами з певними типоморфними особливостями є польові шпати, турмалін, берил, апатит, гранат, танталіт-колумбіт. Рідкіснометалеві П. зна­йдені у Пів­нічному Криворіж­жі, Приазовʼї й Шполянсько-Ташлицькому рудному ра­йоні Інгульського мега­блоку. За даними мінералогічних досліджень, українські рідкіснометалеві П. заслуговують на увагу насамперед як найбагатші літієносні обʼєкти. Найпер­спективнішими серед них є П. з Шевченківського пегматитового поля у Приазовʼї та Інгульського мега­блоку. У перших основним рудним мінералом є сподумен, у других дещо інший роз­діл рудних мінералів: Полохівське родовище — істотно петалітове; родовища Надія і Станкуватське — сподумен-петалітові; Липнязький рудо­прояв — петаліт-сподуменовий. П. з Інгульського мега­блоку — це в генетичному сенсі П. нового типу, що від­різняються пере­вагою петаліту над іншими Li-мінералами, не­значним вмістом мінералів з леткими компонентами, пониженим вмістом кварцу, під­вищеною роз­упорядкованістю частини калієвого польового шпату тощо. Встановлено, що їхнє формува­н­ня проходило у 2 етапи — магматичний і метасоматичний, що були ро­зірвані в часі на перші сотні міль­йонів років, тому такі П. за­пропоновано В. Павлишиним називати метапегматитами. Вони мають жильну форму, за мінеральним складом їх поділяють на 2 парагенетичні типи: петалітові метапегматити з колумбітом і хризоберилом (Полохівське родовище) та альбіт-ортоклаз-сподумен-петалітові метапегматити (Станкуватське родовище).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю