Попов В’ячеслав Васильович
ПОПО́В В’ячеслав Васильович (24. 08. 1937, Херсон — 31. 10. 2023, м. Світловодськ Олександрійського р-ну Кіровоградської обл.) — скульптор-медальєр. Заслужений художник України (2022). Обласна премія імені О. Осмьоркіна (2013). Член НСХУ (1980), Міжнародної федерації медальєрів Fidem (1998, Париж). Закінчив Дніпропетровське художнє училище (нині Дніпро, 1957; викладачі О. Жирадков, М. Панін, Б. Свердлов, О. Ситник). Працював ліпником на Запорізькому заводі архітектурно-будівельних деталей (1957–58); гравером у Запорізькому філіалі Інституту автоматики (1961–66); плавильником на Запорізькому титано-магнієвому заводі (1966–67); інженером на Світловодському заводі чистих металів (1968–81); керівником гуртка Світловодської міської станції юних техніків (1981–97). Створені ним медалі є своєрідними скульптурними картинами, у яких барокові форми з елементами імпресіоністичного фактурного ліплення надають образам рухливості та життєвої привабливості. Особливостями авторського художнього почерку є чітка пластична інтерпретація образу, оригінальне композиційне рішення, динамічна гра рельєфу та контррельєфу й образ-кредо, що виражає сутність епохи, явища, людини. Кожний твір сповнений глибокого психологічного та історичного змісту, має особливу форму розкриття образу героя, в якій портретне зображення супроводжується предметним світом, що вказує на професійну належність, рід занять чи сферу захоплення. Учасник обласних, всеукраїнських, всесоюзних, міжнародних, зарубіжних мистецьких виставок від 1974, зокрема 26-го (Гааґа, Нідерланди, 1998) та 27-го (Веймар, Німеччина, 2000) конгресів Міжнародної федерації медальєрів. Персональні — у Кропивницькому (2009, 2017), Москві (2009). У 1976 здобув 3 є місце на Всесоюзному конкурсі пам’ятної медалі Спілки художників СРСР. Роботи зберігаються в Національному музеї Т. Шевченка (Київ), Національному історико-культурному заповіднику «Чигирин» (Черкаська обл.), Національному музеї у Львові, Державному музеї Т. Шевченка (м. Канів Київської обл.), Музеї «Кобзаря» Т. Шевченка (Черкаси), Музеї мистецтв Кіровоградської обласної ради, Художньо-меморіальному музеї О. Осмьоркіна (обидва — Кропивницький), Севастопольському художньому музеї, Сумському краєзнавчому музеї, Нумізматичному музеї Монетного двору в Парижі, Музеї медалі в м. Лейден (Нідерланди), Державному історичному музеї (Москва), Ермітажі (Санкт-Петербург).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Життя» (1970), «Ми відстояли весну» (1975), «В. Сухомлинський» (1987), «А. Макаренко» (1988), «175-річчя від дня народження Т. Шевченка», «Музей “Кобзаря” Т. Шевченка. Черкаси» (обидва — 1989), «150 років “Кобзарю”» (1990), «Могила Т. Шевченка» (1991), «125 років Національному оперному театру», «Козацька застава», «Чорнобиль. 26.4.86» (усі — 1992), «Національний банк України» (1996), «Чорнобиль» (1997), «Г. Сковорода», «Шолом Алейхем», «І. Гончар» (усі — 2005), «Бабин Яр» (2006), «Олег Ольжич», «Олекса Новаківський» (обидва — 2007), «В. Стус» (2008), «Марія Примаченко» (2009); серія медалей «Видатні особистості Кіровоградщини»: «Микола Пирогов» (2006), «П. Оссовський», «А. Тарковський» (обидві — 2007), «О. Осмьоркін» (2009), «Л. Мацієвич» (2010).
Рекомендована література
- Папуша А. Неповторність таланту // Вісник НБУ. 2001. № 1;
- Куманський Б. Медальєр із Світловодська // Народне слово. 2006, 19 груд.;
- Образ и кредо. Персональная выставка скульптора-медальера Вячеслава Попова: Каталог. Москва, 2009;
- Макей Л. Той, хто підкорює метал // Народне слово. 2009, 15 жовт.;
- Чернова В. Дарунок музею, або Неповторний талант митця // Там само. 2012, 30 серп.;
- Надєждін А. Маленькі розповіді та таємниці скульптурної пластики бронзових медалей В’ячеслава Попова // Нумізматика і фалеристика. 2020. № 2;
- Його ж. Історії, що розповідає скульптурна пластика медалей В’ячеслава Попова // Образотворче мистецтво. 2021. № 3.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
