Попов Григорій Лаврінович

ПОПО́В Григорій Лаврінович (28. 09(10. 10). 1881 — 18. 02. 1968, Київ) — церковний діяч, право­знавець. Закінчив Донську духовну семінарію в м. Новочеркаськ (нині Ростовської обл., РФ, 1903) по 1-му роз­ряду з рекомендацією в Київську духовну академію, яку закінчив 1907. За випускний твір «Християнський соціалізм (історично-критичне дослідже­н­ня)», в якому від­стоював ідею «проникне­н­ня плідних засад громадянської свободи в церковне середовище», отримав ступінь кандидата богословʼя. Згодом — професорський стипендіат і, ймовірно, викладач Київської духовної академії. Також викладав педагогіку дидактики у 1-му та логіку в 2-му Київських жіночих училищах духовного ві­домства. Водночас 1911—16 на правах вільного слухача на­вчався на юридичному факультеті Університету святого Володимира, брав участь у студентському цивілістичному семінарі, яким керував професор В. Синайський. Написав працю «Наука рус­скаго граж­данскаго права в первые сто лет его существования» (К., 1916). У 1917—18 — помічник архіваріуса Центрального архіву давніх актів. Від вересня 1918 — професорський стипендіат кафедри історії руського права Університету святого Володимира. Із закри­т­тям університетів влітку 1920 ви­їхав на Черкащину, служив священ­ником у с. Капустине (нині Звенигородського р-ну Черкаської обл.). Належав до обновленського руху «Жива церква». 1923 внесений владою до списку заручників (т. зв. отвєтчіков), 1925 по­збавлений виборчих прав. Водночас 1922—27 — нештатний по­стійний спів­робітник Комісії історії та українського права ВУАН. Автор ґрунтовного нарису «Луцький трибунал 1578 р.» // «Праці комісії для ви­учува­н­ня історії західноруського та українського права» (К., 1925, вип. 1) і неопублікованого нарису з історії українських номоканонів і кормчих книг (зберігається в Ін­ституті рукопису НБУВ). Надалі втратив звʼязок із науковим середовищем.

Завантажити статтю