Попов Григорій Лаврінович

ПОПО́В Григорій Лаврінович (28. 09(10. 10). 1881 — 18. 02. 1968, Київ) — церковний діяч, правознавець. Закінчив Донську духовну семінарію в м. Новочеркаськ (нині Ростовської обл., РФ, 1903) по 1-му розряду з рекомендацією в Київську духовну академію, яку закінчив 1907. За випускний твір «Християнський соціалізм (історично-критичне дослідження)», в якому відстоював ідею «проникнення плідних засад громадянської свободи в церковне середовище», отримав ступінь кандидата богослов’я. Згодом — професорський стипендіат і, ймовірно, викладач Київської духовної академії. Також викладав педагогіку дидактики у 1-му та логіку в 2-му Київських жіночих училищах духовного відомства. Водночас 1911–16 на правах вільного слухача навчався на юридичному факультеті Університету святого Володимира, брав участь у студентському цивілістичному семінарі, яким керував професор В. Синайський. Написав працю «Наука русскаго гражданскаго права в первые сто лет его существования» (К., 1916). У 1917–18 — помічник архіваріуса Центрального архіву давніх актів. Від вересня 1918 — професорський стипендіат кафедри історії руського права Університету святого Володимира. Із закриттям університетів влітку 1920 виїхав на Черкащину, служив священником у с. Капустине (нині Звенигородського р-ну Черкаської обл.). Належав до обновленського руху «Жива церква». 1923 внесений владою до списку заручників (т. зв. отвєтчіков), 1925 позбавлений виборчих прав. Водночас 1922–27 — нештатний постійний співробітник Комісії історії та українського права ВУАН. Автор ґрунтовного нарису «Луцький трибунал 1578 р.» // «Праці комісії для виучування історії західноруського та українського права» (К., 1925, вип. 1) і неопублікованого нарису з історії українських номоканонів і кормчих книг (зберігається в Інституті рукопису НБУВ). Надалі втратив зв’язок із науковим середовищем.

Завантажити статтю