ПАВЛО́ (Вільчинський Іван Єлевферʼєвич; 1829, с. Мала Жмеринка Він­ницького пов. Подільської губ., нині Жмеринського р-ну Він­ницької обл. — 04(17). 06. 1908, м. Балашов, Росія) — церковний діяч РПЦ. Закінчив Подільську духовну семінарію (м. Камʼянець-Подільський, нині Хмельницької обл., 1849), Київську духовну академію (1853). У тому ж році прийняв чернечий постриг. 1856 здобув ступінь магістра богословʼя і був при­значений професором Полтавської духовної семінарії; від 1857 — ін­спектор Харківської духовної семінарії; від 1867 — ректор Володимирської духовної семінарії (Росія). 1862 во­зведений у сан архімандрита, 1878 хіротонізований на єпис­копа. Від­тоді — єпис­коп Чебоксарський, вікарій Казанської єпархії; від 1882 — єпис­коп Саратовський та Царицинський; від 1889 — єпис­коп Астраханський та Єнотаєвський; від 1893 — єпис­коп Пензенський та Саранський. Значну увагу приділяв зведен­ню нових храмів і монастирів, від­кри­т­тю нових церковно-парафіяльних шкіл. Від 1902 — на спокої.