Пухтинський Микола Дем’янович

ПУХТИ́НСЬКИЙ Микола Демʼянович (09(21). 05. 1870, с. Почапинці Звенигородського пов. Київської губ., нині Звенигородського р-ну Черкаської обл. — 27. 09. 1938, Київ) — учасник антисамодержавного руху, адвокат, судовий діяч. Закінчив Чернігівську класичну чоловічу гімназію (1891), прослухав теоретичний курс на юридичному факультеті Московського університету. У травні 1895 кілька днів пере­бував під арештом за пі­дозрою в участі у під­готовці замаху на імператора Миколу ІІ. За звинуваче­н­ням у несповіщен­ні про запланований замах в адміністративному порядку 14 лютого 1896 у справі «московського терористичного гуртка І. Распутіна» висланий під гласний поліцейський на­гляд на 3 р. у Сибір. Після від­бу­т­тя покара­н­ня повернувся на Чернігівщину. З до­зволу влади навесні 1900 склав іспити в Юридичній ви­пробувальній комісії при Університеті святого Володимира у Києві, здобув зва­н­ня кандидата права і у січні 1901 став помічником присяжного повіреного при Чернігівському окружному суді. За одними джерелами, не­вдовзі уві­йшов до місцевого осередку партії есерів, за іншими — 1905 вступив до Чернігівського комітету партії кадетів (1938 на допитах в органах НКВС П. ви­знав, що у 1890-х рр. належав до партії «Народна воля», а до есерів при­єд­нався лише 1917, але достовірність цієї інформації потребує під­твердже­н­ня). Навесні 1905 обраний гласним Чернігівської міської думи. У березні 1906 заарештований і без висуне­н­ня обвинуваче­н­ня засланий до Сибіру. Однак на тлі вимог 1-ї Державної думи Росії про скасува­н­ня адміністративного засла­н­ня влада пере­глянула це ріше­н­ня і П. повернувся на Чернігівщину. Пере­бував під гласним на­глядом поліції із забороною проживати в Чернігівській губ. 2 р., у листопаді 1906 офіційно виключений з Чернігівської міської думи. Пере­їхав до Києва, за­ймався адвокатською практикою як член корпорації присяжних повірених округу Одеської судової палати. Особисто долучився до від­кри­т­тя 1916 корпорації присяжних повірених округу Київської судової палати, став членом керівного органу цієї корпорації. Як адвокат користувався великою популярністю, брав участь у кількох знакових судових процесах, зокрема Бейліса Справі. Після Лютневої революції 1917 — член громадської комісії, що ви­вчала архівні фонди колишніх охорон­них структур з метою виявле­н­ня провокаторів і агентів царської охранки, комісар юстиції міста, голова Ліги боротьби з антисемітизмом. У часи Визвольних змагань 1917—21 був активним учасником під­готовки тимчасового земельного закону УНР, прийнятого у січні 1918; у березні того ж року очолив Комісію при Народному міністерстві судових справ по «закла­дан­ню законо­проєктів, необхідних для реалізації мирних договорів в частині, що торкається норм цивільного і карного права». Його послідовно при­значали (обирали) до складу вищих судових органів України — Генерального Суду України (2 січня 1918), Державного Сенату Української Держави (3 серпня 1918; входив до складу Адміністративного Генерального Суду), Надвищого Суду (2 січня 1919; був «порядкуючим» надвищим суд­дею). За радянської влади претендував на посаду в юридичних установах ВУАН, але зрештою до наукової діяльності так і не при­ступив. Зі становле­н­ням радянської адвокатури став правоза­ступником, зокрема 1923 обраний членом президії Київської губернської колегії захисників. Як захисник брав участь у процесах «КОЦД» (див. «Київського обласного центру дії» Справа) і Спілки Визволе­н­ня України. У 1920-х рр. належав до однієї з київських масонських лож. 28 лютого 1938 заарештований, 27 вересня того ж року за звинуваче­н­ням в участі у антирадянській есерівській організації засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1991.

Завантажити статтю