Київського обласного центру дії Справа

Визначення і загальна характеристика

«КИ́ЇВСЬКОГО ОБЛАСНО́ГО ЦЕ́НТРУ ДІ́Ї» Справа  — показовий судовий процес. Проведений навесні 1924 у справі нібито контр­рев. діяльності т. зв. Київ. від­діл. закордон. рос. емі­грант. організації «Центр дії». Фактич. бік справи, що значно вплинула на укр. академ. життя, докладно висвітлено в книзі Д. Голинкова «Крушение антисоветского подполья в СССР (1917–25)» (Москва, 1975) та стеногр. звіті судового процесу. Зберігся також архів «Центру дії» в Парижі, який свого часу був пере­даний Рос. закордон. архівові й після 2-ї світової війни потрапив до Москви (нині він складає окремий фонд Держ. архіву РФ).

1921 у Парижі рос. емі­гранти А. Карташов, М. Вакар, М. Чайковський та ін. діячі кадет. і близьких до неї партій створили політ. центр для веде­н­ня пропаганди в СРСР. Філії центру згодом по­стали в Празі, Стамбулі, Варшаві, Берліні та деяких ін. містах, проте на рад. тер. ця організація спочатку не мала осередків. Навесні 1921 М. Вакар та Б. Євреїнов (резидент у Польщі) за допомогою колиш. денікін. офіцера Б. Куцевалова, який за­пропонував їм свої послуги, налагодили «лінію звʼязку» від Києва до Польщі, а звідти — до гол. штаб-квартири в Парижі (за 2 р. свого існува­н­ня змінила кілька кер.). Достовірно повністю не зʼясовано, хто, коли і з якою метою її використовував, зокрема Д. Голинков залишив записи, які свідчать про те, що «лінія звʼязку» спочатку належала «Нар. союзу захисту батьківщини та свободи» і лише 1922 Б. Савінков пере­дав її (як «лінію звʼязку» на фінському кордоні) за домовленістю з М. Чайковським і М. Вакаром «Центру дії». «Лінією звʼязку» пере­правляли особисті листи, контрабанду, шпигун. інформацію, вивозили за кордон родини деяких замож. емі­грантів. Контакти з «Центром дії» через «лінію звʼязку» під­тримував пом. одного з київ. нотаріусів А. Вельмін, проте, можливо, він діяв і на влас. роз­суд. У квітні 1922 М. Вакар від­відав Київ з метою створе­н­ня місц. осередку «Центру дії». А. Вельмін по­зна­йомив його з колиш. прокурором Київ. судової палати С. Чебаковим. М. Вакар по­просив С. Чебакова звести його з братами М. Василенком і К. Василенком, про яких він багато чув за кордоном від спіл. зна­йомих. М. Василенко усві­домлював певний ризик спілкува­н­ня з М. Вакаром, який нелегально при­їхав з-за кордону, однак погодився зустрітися з ним. Протягом 3-х вечорів (двічі в М. Василенка і один раз у П. Смирнова) брати М. і К. Василенки, С. Чебаков, П. Смирнов та колиш. колега М. Василенка по кадет. партії адвокат Л. Чолганський слухали й обговорювали роз­повіді М. Вакара про думки і на­строї еміграції. Над­звич. необі­знаність М. Вакара та тих, хто стояв за ним, з подіями на батьківщині надихнула їх на ідею ви­да­н­ня за кордоном часопису, однаково вільного від рад. цензури й емі­грант. пере­гинів. М. Вакар виявив готовність стати ред.-видавцем такого журналу і просив киян періодично надсилати йому інформацію про справжнє становище в СРСР і УСРР, а також висловлювати свої міркува­н­ня з теор. про­блем, що хвилюють еміграцію. Після зу­стрічей М. Вакар доповів за кордон про створе­н­ня «старшої пʼятірки» «Київ. обл. центру дії». Звʼязок із закордоном мав під­тримувати С. Чебаков. М. Вакар по­зна­йомив його із кер. «лінії звʼязку» Б. Па­вловським і за­пропонував усю інформацію, яка надходитиме від кореспондентів, пере­давати через нього. Під час пере­бува­н­ня в Києві М. Вакар роз­шукав свого гімназій. товариша О. Яковлєва, якого загітував створити групу молодих інтелігентів, що сприяла б по­жвавлен­ню громад. сил, брала участь у ви­дан­ні журналу. О. Яковлєв організував невеликий гурток, до якого уві­йшли його колега по роботі в цукротресті О. Москвич (його спочатку не хотіли при­ймати до групи, оскільки колись він був близький до ві­домого лідера рос. шовіністів у Києві В. Шульгіна), асп. Л. Венгеров, викл. Волин. ІНО П. Тартаковський. «Молодша група» не мала самост. звʼязку із закордоном. Із Києва М. Вакар по­їхав до Москви, де також створив невеликий осередок сприя­н­ня «Центру дії» й майбут. журналу. Пред­ставник моск. групи — колиш. киянин, проф. Моск. кооп. ін­ституту, право­знавець П. Ісиченко — декілька разів при­їжджав до Києва, але спіл. мови з киянами не зна­йшов. Після поверне­н­ня М. Вакара за кордон «Київ. обл. центр дії», по суті, нічим себе не виявляв. Лише О. Яковлєв намагався демонструвати активність: час від часу він приходив зі своїми пропозиціями до деяких чл. «старшої групи», але ті на них не зважали (таким чином «молодша група» виявилася повністю усунутою від контактів із закордоном). Однак не надто активне листува­н­ня з «Центром дії» у Парижі тривало.

Через «лінію звʼязку» до «старшої пʼятірки» потрапило кілька листів, у яких ішлося про пер­спективи ви­да­н­ня запланованого журналу під на­звою «Новь», текс­ти 3-х під­готовлених окремими пред­ставниками еміграції записок з питань аграр. політики, фінансів й адм. упр., ви­дані за кордоном брошури. На­прикінці 1922 наді­йшли примірники перших двох номерів ж. «Новь» (загалом ви­йшло 4 номери, але остан­ні 2 до М. Василенка та ін. не потрапили). М. Василенко згадував, що матеріали з Парижа в Києві обговорювали спочатку двічі на місяць, у 2-й пол. 1922 — раз на місяць, а у березні на­ступ. року група пере­стала збиратися. Наслідком цих обговорень стало кілька листів К. Василенка до ред. ж. «Новь» і особисто до М. Вакара й тих осіб з еміграції, яких він пред­ставляв. Ці зверне­н­ня К. Василенко не погоджував зі своїми товаришами, хоча у цілому вони від­ображали заг. позицію. Ін. чл. «старшої пʼятірки» не написали за кордон жодного рядка. Вони ставилися до правлячої більшов. партії досить опозиційно, однак про боротьбу з нею у будь-якій формі навіть не замислювалися. Більше того, екс­треміст. заклики до рев. змін, проголошувані еміграцією, чл. групи категорично засуджували. На­прикінці 1922 — на поч. 1923 уся мережа «Центрів дії» з штаб-квартирою в Парижі фактично роз­палася. У М. Чайковського, М. Вакара та ін. не було коштів для утрима­н­ня ж. «Новь» і «лінії звʼязку». Варшав. резидент Б. Євреїнов пере­їхав до Праги, де почав шукати нових спільників. У березні 1923 він за­пропонував киянам спів­робітництво з новою організацією і новим журналом, що мав бути створений на основі емі­грант. часопису «Крестьянская Рос­сия», але вони від­мовилися. На цьому й припинився їхній звʼязок з «Центром дії», хоча в документах Париз. центру на­звана пізніша дата — травень 1923. Уся спів­праця «старшої пʼятірки» з «Центром дії» в Парижі звелася б до нелегал. листува­н­ня К. Василенка із закордон. журналом, якби О. Яковлєв у пошуках матеріалів не по­зна­йомився з від­повід­ал. службовцем штабу Київ. військ. округу С. Єдиневським. Остан­ній у серед. літа 1922 пере­дав йому фрагмент секрет. мобілізац. плану округу. Мобілізац. план (з ним озна­йомилися й ін. чл. групи) для пере­вірки на достовірність показали колиш. офіцерові Б. Па­вловському (кер. «лінії звʼязку»), який пере­правив його за кордон. Згодом це стало приводом для звинуваче­н­ня чл. «Київ. обл. центру дії» у шпигунстві, хоча проти братів М. і К. Василенків та Л. Чолганського таке звинуваче­н­ня не висувалося. Достовір. інформації про те, як ГПУ УСРР натрапило на слід діяльності центру, донині немає. У Парижі були впевнені, що киян видав після арешту в Києві чл. моск. групи П. Ісиченко. Зрадником на­звали вони і курʼєра «лінії звʼязку» М. Онищенка-Павлюка, який на поперед. і судовому слідствах дав широкі й обтяжуючі для цієї організації свідче­н­ня. Проте згідно з документами архівно-слідчої справи (нині зберігаються в архіві СБУ) П. Ісиченко не був зрадником. Його єдиного з усіх звинувачених у позасуд. порядку 19 травня 1924 стратили органи ОГПУ СРСР.

У ході процесу та після нього в деяких емі­грант. ви­да­н­нях часто висловлювалася думка, що епізод з мобілізац. планом — провокація ГПУ УСРР. Але конкрет. фактів, які б категорично спростовували чи під­тверджували цю версію, не виявлено. Через кілька місяців після того, як «Київ. обл. центр дії» припинив діяльність, почалися арешти. Остан­нім 24 вересня 1923 заарештували М. Василенка. З різних причин уникнути арешту вдалося Г. Швайковському, О. Москвичу, А. Вельміну. 20 березня 1924 у Києві роз­почалося слуха­н­ня «К. о. ц. д.» С., що тривало майже 3 тижні (захищала під­судних група адвокатів на чолі з ві­домим по Бейліса Справі київ. адвокатом і громад. діячем М. Пухтинським). С. Чебакова, С. Єдиневського, О. Яковлєва, В. Вино­градову (кер. «лінії звʼязку») засудили до роз­стрілу, Л. Чолганського, М. і К. Василенків, П. Смирнова — до 10 р. увʼязне­н­ня, ін. під­судних — на різні строки (від 5 р.). Четверо були умовно покарані, випра­вдали Б. Язловського. Касац. ін­станція — Верхов. суд УСРР — залишила вирок без змін. У травні 1924 ВУЦВК роз­глянув клопота­н­ня під­судних та їхніх близьких про помилува­н­ня: М. Василенку, П. Смирнову та Л. Чолганському строк увʼязне­н­ня скорочено до 5 р., С. Чебакову смертну кару замінено на 10 р. по­збавле­н­ня волі. Помʼякшили міру покара­н­ня й ін. засудженим. Без змін залишено вирок К. Василенку, який зробив спробу пере­творити процес у політ. трибуну для пропаганди своїх по­глядів. Від­мовився він подати і заяву про помилува­н­ня, хоча від­повід­не клопота­н­ня порушила перед ВУЦВК його сестра К. Василенко. На­прикінці 1930 органи ГПУ УСРР знову повернулися до «К. о. ц. д.» С. Оскільки кілька колиш. засуджених вже від­були свої строки покара­н­ня, їх заарештували по­вторно, зокрема Б. Толпига, П. Смирнова, М. Воскресенського, С. Ткаченка. Більшість засудили до 5–10 р. таборів, меншість — до висилки у Казах­стан на 3 р. У справі проходив також В. Романовський, але через від­сутність доказів його випустили після 10-ти місяців увʼязне­н­ня.

Члени «старшої пʼятірки» «Київ. обл. центру дій» хоча й не створювали ніякої контр­рев. структури, все ж таки складали певну організацію, оскільки належали до масон. ложі «Зоря». Саме масон. братство повʼязувало їх з М. Вакаром, К. Кусковою та ін. діячами закордон. «Центру дії». У свідче­н­нях під­слідних як масони і контр­революціонери також фігурували спів­роб. Комісії для ви­учува­н­ня історії зх.-рус. та укр. права І. Балінський та історик-архівіст В. Новицький (дав під­писку про спів­робітництво з НКВС УСРР, але реал. роботи не здійснював).

Літ.: Дело Киевского областного центра действия. X., 1927; Полонська-Василенко Н. Д. Історична наука в Україні за совєтської доби та доля істориків // Зб. на пошану укр. учених, знищених большевиц. Москвою. Париж; Чікаго, 1962; Кістерська Л. Д. та ін. Микола Прокопович Василенко. К., 1991; Очеретенко В. І. Пере­слідува­н­ня української інтелігенції в першій половині 20-х років (за матеріалами фондів «Російського зарубіжного архіву» Державного архіву Російської Федерації) // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. 1997. № 1–2; Усенко І. Б. Ре­пресоване право­знавство: трагічні сторінки історії ВУАН // Правова держава. К., 1998. Вип. 9.

І. Б. Усенко

Завантажити статтю