Прийма Федір Якович

Визначення і загальна характеристика

ПРИ́­ЙМА Федір Якович (26. 01(08. 02). 1909, станиця Ахтанізовська, нині Краснодарського краю, РФ — 20. 04. 1993, Санкт-Петербург) — літературо­знавець. Брат І. Прийми. Доктор філологічних наук (1961). Народився у сімʼї кубанського козака. Від 1927 на­вчався у Краснодарському педагогічному технікумі, 1929—32 — на су­спільно-літературному від­ділен­ні Краснодарського педагогічного ін­ституту. Працював викладачем російської мови і літератури (1932—36). У 1936 вступив до аспірантури Ленін­градського педагогічного ін­ституту (нині Санкт-Петербург). 1938—39 був заарештований НКВС і пере­бував під слідством «за участие в заговоре против К. Е. Ворошилова». Після припине­н­ня справи був від­новлений в аспірантурі, у червні 1941 захистив кандидатську дисертацію «Лев Тол­стой во французской литературе XIX века». Учасник 2-ї світової війни. 1945—90 — в Ін­ституті російської літератури АН СРСР у Ленін­граді (з пере­рвою 1946—51, коли працював головним бібліотекарем Від­ділу рукописів Державної публічної бібліотеки імені М. Салтикова-Щедріна): 1965—77 — за­ступник директора, 1975—77 — в. о. директора, 1977—87 — завідувач від­ділу нової російської літератури. Коло наукових інтересів: медієвістика, звʼязки російської та західної літератур, класична російська література; російський, український, словʼянський фольклор. Автор досліджень давньоруської літератури, російської літератури 19 ст., взаємозвʼязків російської та іноземних літератур. Захистив докторську дисертацію на тему «Шевченко и рус­ская литература XIX века». 1964 за одно­ймен­ну моно­графію одержав Ленінську премію. Ви­вчав канонізовану офіціозом тему російської (та «вітчизняної») революційної демократії, до якої П. зараховував і Т. Шевченка. Намагався встановити факти творчих та особистих взаємин українського поета з В. Бєлінським, М. Чернишевським, М. Добролюбовим, як у літературі, так і в російському визвольному русі. Намагаючись утвердити тезу про вагомий вплив В. Бєлінського на роз­виток української літератури, й світо­гляд та творчість Т. Шевченка зокрема, не вагався інтер­претувати його критичні та епістолярні текс­ти на користь своєї тези, — всупереч загальнові­домим, але замовчуваним фактам; у полеміці активно від­стоював офіціозну позицію (низка доповід­ей у збірниках наукових шевченківських конференцій). Був редактором і автором вступних статей у ви­да­н­нях творів А. Кантемира, І. Крилова, А. Майкова, автором роз­ділів у академічній «Истории рус­ской поэзии» (Ленин­град, 1968—69). Упорядник т. 4—6, 8, 13 повного зі­бра­н­ня творів В. Бєлінського у 14-ти т. У шевченко­знавчому доробку — засновані на архівних джерелах роз­відки про роботу Т. Шевченка-художника над «Живописной Украиной» (1956), про його звʼязки з вільною російською пресою та поетами «Искры» (1957; 1959), заходи у справі народної освіти в Україні (1966), а також вступні стат­ті та перед­мови до шевченко­знавчих праць та збірок поезій українського поета. Низку робіт присвятив «Слову о полку Ігоревім», де досліджував ідейну та художню сутність памʼятки, її вплив на роз­виток літератури 19 ст., робив типологічні зі­ставле­н­ня «Слова...» з пів­ден­нословʼянським епосом.

Пр.: Шевченко и рус­ская литература XIX века. Москва; Ленин­град, 1961; Шевченко і російський визвольний рух. К., 1966; Рус­ская литература на Западе: Статьи и разыскания. Ленин­град, 1970; «Слово о полку Игореве» в рус­ском литературном процес­се XIX века. Ленин­град, 1980; Некрасов и рус­ская литература. Ленин­град, 1987.

Літ.: Бегунов Ю. К., Мельгунов Б. В. Памяти Федора Яковлевича Приймы (1909—1993) // Рус. лит-ра. 1993. № 3; Пушкинский Дом: Мат. к истории, 1905—2005. Санкт-Петербург, 2005; Дудко В. Дві публікації журналу «Современ­ник» у шевченко­знавчих дослідже­н­нях // Сіверян. літопис. 2008. № 4; Ф. Я. При­йма и во­просы филологии XX века: Ис­следования, воспоминания, мат.: к 100-летию со дня рожд. Федора Яковлевича Приймы. Санкт-Петербург, 2009.

А. М. Авраменко

Завантажити статтю