Прикордонна битва 1941

Визначення і загальна характеристика

ПРИКОРДО́Н­НА БИ́ТВА 1941 Від­булася 22 червня — 9 липня 1941 у прикордон­них областях України та Молдови. На 1-му етапі (22—30 червня) радянське командува­н­ня ставило військам зав­да­н­ня роз­громити угрупова­н­ня противника та пере­йти у на­ступ, на 2-му (30 червня — 9 липня) — організовувати від­хід на лінію укріплених р-нів старого кордону. Саме так трактували події початкового періоду війни в історіо­графії 2-ї пол. 1940-х — 1-ї пол. 1980-х рр. У низці праць російських істориків у 1990-х рр. воєн­ні дії на території України з початком війни отримали назву оборон­ної операції у Західній Україні (Львівсько-Чернівецької стратегічної оборон­ної операції). Від­повід­но до задуму німецького військово-політичного керівництва пів­ден­ний або український напрямок у початковий період війни був важливим, але не головним. На фронті від м. Влодава (нині Люблінського воєводства, Польща) до устя р. Дунай роз­горнуто групу армій «Пів­день» (командувач — генерал-фельдмаршал К.-Р. фон Рундштедт) у складі німецьких 6-ї, 7-ї, 11-ї армій, 1-ї танкової групи, румунських 3-ї, 4-ї армії та угорського армійського корпусу. На­ступ групи армій «Пів­день» під­тримував німецький 4-й повітряний флот і румунські військово-повітряні сили. Задум операції групи армій «Пів­день» полягав у тому, що основний удар завдавало угрупова­н­ня у складі 1-ї танкової групи і 6-ї армії з рубежу м. Холм, Томашув (нині Томашув-Любельські; обидва — Люблінського воєводства) із зав­да­н­ням: стрімко вийти у р-н Києва, просунутися танковими військами далі на пів­ден­ний схід, у тил радянським військам, знищити радянські зʼ­єд­на­н­ня в Україні на захід від Дні­пра, захопити пере­прави у р-ні Києва і пів­ден­ніше та створити тим самим перед­умови для продовже­н­ня операції на схід від Дні­пра. У зав­да­н­ня 11-ї армії входило створювати видимість роз­горта­н­ня великих сил у пів­нічно-східній Румунії і тим самим сковувати радянські війська та пере­шкоджати їхньому від­ходу з Молдови й України за допомогою нанесе­н­ня удару в напрямку м. Могилів-Подільський (Він­ницької обл.), Він­ниця. Радянське командува­н­ня вважало пів­ден­но-західний напрямок головним і зосереджувало тут основні ударні угрупова­н­ня. Згідно з радянськими планами, на початку війни основні сили Київського особливого військового округу (командувач — генерал-полковник М. Кирпонос) у складі 5-ї, 6-ї, 12-ї, 26-ї армій мали завдати головного удару із Львівського ви­ступу у фланг німецьким військам, роз­горнутим у центральній частині Польщі. У резерві Пів­ден­но-Західного фронту пере­бували 4 механізовані корпуси, 1 кавалерійський корпус, 1 повітряно-десантний корпус і 5 стрілецьких корпусів. Крім того, у 2-му стратегічному ешелоні роз­горталися 19-а армія — із Пів­нічнокавказького військового округу в р-н Черкаси, м. Біла Церква (Київської обл.), 16-а армія — із Забайкальського військового округу в р-н м. Старокостянтинів (нині Хмельницького р-ну Хмельницької обл.), Бердичів (Житомирської обл.), Проскурів (нині Хмельницький), 21-а армія — із Приволзького військового округу в р-н Чернігів, м. Конотоп (Сумської обл.). На основі управлі­н­ня та військ Одеського військового округу сформована 9-а армія (командувач — генерал-лейтенант Я. Черевиченко), що мала обороняти державний кордон від м. Липкани (нині Молдова) до устя Дунаю та Чорноморське узбереж­жя. Для оборони Криму при­значено 9-й стрілецький корпус. Станом на 21 червня 70-ти стрілецьким, танковим, механізованим і кавалерійським дивізіям, 19-ти прикордон­ним загонам і 4-м полкам НКВС, 14-ти укріпленим р-нам, 2-м повітряно-десантним корпусам, 24-м окремим зʼ­єд­на­н­ням та частинам артилерії Резерву Головного командува­н­ня з радянської сторони протистояло 57 дивізій та 13 бригад противника (спів­від­ноше­н­ня 1,7:1). У 2-му стратегічному ешелоні з радянської сторони роз­гортали 21 дивізію з кінцевим терміном зосередже­н­ня до 10 липня, з німецького — 4 дивізії для під­силе­н­ня групи армій «Пів­день» до 4 липня (5,2:1). Тільки у бо­йових зʼ­єд­на­н­нях і частинах Червоної армії 1-го стратегічного ешелону в Україні налічувалося 1 094 500 осіб особового складу, їм протистояло 992 тис. військовиків гітлерівської коаліції (1,1:1); по гарматах і мінометах — 19 188 проти 15 940 (1,2:1); по танках — 5528 (зокрема 761 Т-34 і КВ) проти 725 (7,6:1); по літаках — 3472 справних літаки у зʼ­єд­на­н­нях радянських військово-повітряних сил та 801 літак ВМС проти 800 літаків люфтваф­фе і 500 з румунських військово-повітряних сил (3,3:1); по бо­йових кораблях — 232 Чорноморського флоту та річкових флотилій проти 29 з румунських ВМС (8:1).

22 червня 1941 німецькі війська вторглися в СРСР. Створена противником пере­вага у силах на напрямку головного удару і раптовість нападу дали йому змогу швидко подолати лінії укріплень і на­ступати вглиб радянської території. Радянським військам доводилося вступати в бій з ходу, часто без вогневої під­тримки. Через неправильну оцінку об­становки Головна військова рада 22 червня від­дала директиви № 2 та № 3, що вимагали від військ на­ступальних дій із рішучими цілями. Військам Пів­ден­но-Західного фронту наказано силами 5-ї і 6-ї армії, не менш 5-ти механізованих корпусів і всією авіацією фронту за під­тримки авіації Головного командува­н­ня оточити і знищити угрупова­н­ня противника, що на­ступало з фронту м. Володимир-Волинський (нині Володимир Волинської обл.), Кристинопіль (нині Червоно­град Львівської обл.), і до кінця 24 червня взяти під контроль р-н м. Люблін (Польща). Реалізувати заплановане не вдалося — зу­стрічну битву в прикордон­них областях радянська сторона програла. Проте війська Пів­ден­но-Західного фронту, маючи найбільшу чисельно-якісну пере­вагу над противником на всьому радянсько-німецькому фронті, вчинили найбільший опір і не допустили оточе­н­ня і роз­грому основних сил, як це було на Західному фронті. Контр­удари 15-го і 8-го механізованих корпусів у р-ні м. Броди (нині Золочівського р-ну Львівської обл.) зупинили противника і полегшили від­хід 6-ї, 26-ї, 12-ї армій. Від 25 червня в р-ні Рівного почали завдавати контр­ударів по противнику 9-й і 19-й механізовані корпуси. Тільки 30 червня від­дані роз­порядже­н­ня про організований від­хід військ Пів­ден­но-Західного фронту з метою під­готовки і здійсне­н­ня від 9 липня оборони по рубежу укріплених р-нів старого державного кордону. В смузі Пів­ден­ного фронту німецько-румунські війська роз­почали на­ступ головних сил у загальному напрямку на Могилів-Подільський, м. Жмеринка (Він­ницької обл.) і від 2 липня за 6 днів просунулися на від­стань до 60-ти км. Військам Пів­ден­но-Західного фронту реалізувати задум на від­хід й організацію оборон­ної операції по лінії старого кордону в повній мірі не вдалося. Німецькі війська, продовжуючи завдавати головного удару в напрямку Рівного, Житомира, Києва та другого удару у напрямку Тернополя, Проскурова, Він­ниці, 1—9 липня здолали опір радянських військ у Шепетівському, Ізяславському, Старокостянтинівському, Проскурівському, Ново­град-Волинському укріплених р-нах. До 9 липня зʼ­єд­на­н­ня і частини Пів­ден­но-Західного фронту від­ступили на рубіж: Коростеньський укріплений р-н, на схід Житомира і Бердичева, Остропільський, Летичівський, Камʼянець-Подільський укріплені р-ни. Війська правого крила Пів­ден­ного фронту до цього часу вели оборон­ні дії на фронті Камʼянець-Подільський, Могилів-Подільський, західніше Кишинева. Лівофлангові дивізії 9-ї армії, взаємодіючи з Дунайською військовою флотилією, продовжували оборону рубежів по р. Прут і Дунай. Радянські війська боролися в умовах, коли німецьке командува­н­ня захопило ініціативу, а авіація противника панувала у повітрі, що спричинило винятково напружену боротьбу і складності в управлін­ні військами. Наслідком бо­йових дій став від­хід військ Пів­ден­но-Західного фронту на глибину 250—300 км. Маючи кількісну та якісну пере­вагу над противником, вони не змогли зупинити вторгне­н­ня, роз­громити ударне угрупова­н­ня ворога й пере­нести бо­йові дії на його територію, за­знали поразки і залишили Західну Україну. Пере­дові загони німецьких військ 11 вересня ви­йшли на під­ступи до Києва. Втрати радянської сторони у прикордон­ній битві у Західній Україні: без­поворотні — понад 172 тис. осіб, санітарні — бл. 70 тис. осіб, середньодобові — понад 16 тис. осіб, а також 4381 танк, 5806 гармат і мінометів, 1218 бо­йових літаків.

Літ.: Сборник боевых документов Великой Отечествен­ной войны. Вып. 36 (22 июня — 11 июля 1941 года). Москва, 1958; Киевский Краснознамен­ный: Краткий очерк истории Краснознамен­ного Киевского воен­ного округа: 1919—1969. К., 1969; Владимирский А. В. На киевском направлении. Москва, 1989; Муковський І. Т., Лисенко О. Є. Звитяга і жертовність: Українці на фронтах другої світової війни. К., 1996; Без­смертя: Книга Памʼяті України 1941—1945. К., 2000.

О. Є. Лисенко, В. М. Грицюк

Завантажити статтю