ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine
A

Прикордонна битва 1941

ПРИКОРДО́ННА БИ́ТВА 1941 Відбулася 22 червня — 9 липня 1941 у прикордонних областях України та Молдови. На 1-му етапі (22—30 червня) радянське командування ставило військам завдання розгромити угруповання противника та перейти у наступ, на 2-му (30 червня — 9 липня) — організовувати відхід на лінію укріплених р-нів старого кордону. Саме так трактували події початкового періоду війни в історіографії 2-ї пол. 1940-х — 1-ї пол. 1980-х рр. У низці праць російських істориків у 1990-х рр. воєнні дії на території України з початком війни отримали назву оборонної операції у Західній Україні (Львівсько-Чернівецької стратегічної оборонної операції). Відповідно до задуму німецького військово-політичного керівництва південний або український напрямок у початковий період війни був важливим, але не головним. На фронті від м. Влодава (нині Люблінського воєводства, Польща) до устя р. Дунай розгорнуто групу армій «Південь» (командувач — генерал-фельдмаршал К.-Р. фон Рундштедт) у складі німецьких 6-ї, 7-ї, 11-ї армій, 1-ї танкової групи, румунських 3-ї, 4-ї армії та угорського армійського корпусу. Наступ групи армій «Південь» підтримував німецький 4-й повітряний флот і румунські військово-повітряні сили. Задум операції групи армій «Південь» полягав у тому, що основний удар завдавало угруповання у складі 1-ї танкової групи і 6-ї армії з рубежу м. Холм, Томашув (нині Томашув-Любельські; обидва — Люблінського воєводства) із завданням: стрімко вийти у р-н Києва, просунутися танковими військами далі на південний схід, у тил радянським військам, знищити радянські з’єднання в Україні на захід від Дніпра, захопити переправи у р-ні Києва і південніше та створити тим самим передумови для продовження операції на схід від Дніпра. У завдання 11-ї армії входило створювати видимість розгортання великих сил у північно-східній Румунії і тим самим сковувати радянські війська та перешкоджати їхньому відходу з Молдови й України за допомогою нанесення удару в напрямку м. Могилів-Подільський (Вінницької обл.), Вінниця. Радянське командування вважало південно-західний напрямок головним і зосереджувало тут основні ударні угруповання. Згідно з радянськими планами, на початку війни основні сили Київського особливого військового округу (командувач — генерал-полковник М. Кирпонос) у складі 5-ї, 6-ї, 12-ї, 26-ї армій мали завдати головного удару із Львівського виступу у фланг німецьким військам, розгорнутим у центральній частині Польщі. У резерві Південно-Західного фронту перебували 4 механізовані корпуси, 1 кавалерійський корпус, 1 повітряно-десантний корпус і 5 стрілецьких корпусів. Крім того, у 2-му стратегічному ешелоні розгорталися 19-а армія — із Північнокавказького військового округу в р-н Черкаси, м. Біла Церква (Київської обл.), 16-а армія — із Забайкальського військового округу в р-н м. Старокостянтинів (нині Хмельницького р-ну Хмельницької обл.), Бердичів (Житомирської обл.), Проскурів (нині Хмельницький), 21-а армія — із Приволзького військового округу в р-н Чернігів, м. Конотоп (Сумської обл.). На основі управління та військ Одеського військового округу сформована 9-а армія (командувач — генерал-лейтенант Я. Черевиченко), що мала обороняти державний кордон від м. Липкани (нині Молдова) до устя Дунаю та Чорноморське узбережжя. Для оборони Криму призначено 9-й стрілецький корпус. Станом на 21 червня 70-ти стрілецьким, танковим, механізованим і кавалерійським дивізіям, 19-ти прикордонним загонам і 4-м полкам НКВС, 14-ти укріпленим р-нам, 2-м повітряно-десантним корпусам, 24-м окремим з’єднанням та частинам артилерії Резерву Головного командування з радянської сторони протистояло 57 дивізій та 13 бригад противника (співвідношення 1,7:1). У 2-му стратегічному ешелоні з радянської сторони розгортали 21 дивізію з кінцевим терміном зосередження до 10 липня, з німецького — 4 дивізії для підсилення групи армій «Південь» до 4 липня (5,2:1). Тільки у бойових з’єднаннях і частинах Червоної армії 1-го стратегічного ешелону в Україні налічувалося 1 094 500 осіб особового складу, їм протистояло 992 тис. військовиків гітлерівської коаліції (1,1:1); по гарматах і мінометах — 19 188 проти 15 940 (1,2:1); по танках — 5528 (зокрема 761 Т-34 і КВ) проти 725 (7,6:1); по літаках — 3472 справних літаки у з’єднаннях радянських військово-повітряних сил та 801 літак ВМС проти 800 літаків люфтваффе і 500 з румунських військово-повітряних сил (3,3:1); по бойових кораблях — 232 Чорноморського флоту та річкових флотилій проти 29 з румунських ВМС (8:1).

22 червня 1941 німецькі війська вторглися в СРСР. Створена противником перевага у силах на напрямку головного удару і раптовість нападу дали йому змогу швидко подолати лінії укріплень і наступати вглиб радянської території. Радянським військам доводилося вступати в бій з ходу, часто без вогневої підтримки. Через неправильну оцінку обстановки Головна військова рада 22 червня віддала директиви № 2 та № 3, що вимагали від військ наступальних дій із рішучими цілями. Військам Південно-Західного фронту наказано силами 5-ї і 6-ї армії, не менш 5-ти механізованих корпусів і всією авіацією фронту за підтримки авіації Головного командування оточити і знищити угруповання противника, що наступало з фронту м. Володимир-Волинський (нині Володимир Волинської обл.), Кристинопіль (нині Червоноград Львівської обл.), і до кінця 24 червня взяти під контроль р-н м. Люблін (Польща). Реалізувати заплановане не вдалося — зустрічну битву в прикордонних областях радянська сторона програла. Проте війська Південно-Західного фронту, маючи найбільшу чисельно-якісну перевагу над противником на всьому радянсько-німецькому фронті, вчинили найбільший опір і не допустили оточення і розгрому основних сил, як це було на Західному фронті. Контрудари 15-го і 8-го механізованих корпусів у р-ні м. Броди (нині Золочівського р-ну Львівської обл.) зупинили противника і полегшили відхід 6-ї, 26-ї, 12-ї армій. Від 25 червня в р-ні Рівного почали завдавати контрударів по противнику 9-й і 19-й механізовані корпуси. Тільки 30 червня віддані розпорядження про організований відхід військ Південно-Західного фронту з метою підготовки і здійснення від 9 липня оборони по рубежу укріплених р-нів старого державного кордону. В смузі Південного фронту німецько-румунські війська розпочали наступ головних сил у загальному напрямку на Могилів-Подільський, м. Жмеринка (Вінницької обл.) і від 2 липня за 6 днів просунулися на відстань до 60-ти км. Військам Південно-Західного фронту реалізувати задум на відхід й організацію оборонної операції по лінії старого кордону в повній мірі не вдалося. Німецькі війська, продовжуючи завдавати головного удару в напрямку Рівного, Житомира, Києва та другого удару у напрямку Тернополя, Проскурова, Вінниці, 1—9 липня здолали опір радянських військ у Шепетівському, Ізяславському, Старокостянтинівському, Проскурівському, Новоград-Волинському укріплених р-нах. До 9 липня з’єднання і частини Південно-Західного фронту відступили на рубіж: Коростеньський укріплений р-н, на схід Житомира і Бердичева, Остропільський, Летичівський, Кам’янець-Подільський укріплені р-ни. Війська правого крила Південного фронту до цього часу вели оборонні дії на фронті Кам’янець-Подільський, Могилів-Подільський, західніше Кишинева. Лівофлангові дивізії 9-ї армії, взаємодіючи з Дунайською військовою флотилією, продовжували оборону рубежів по р. Прут і Дунай. Радянські війська боролися в умовах, коли німецьке командування захопило ініціативу, а авіація противника панувала у повітрі, що спричинило винятково напружену боротьбу і складності в управлінні військами. Наслідком бойових дій став відхід військ Південно-Західного фронту на глибину 250—300 км. Маючи кількісну та якісну перевагу над противником, вони не змогли зупинити вторгнення, розгромити ударне угруповання ворога й перенести бойові дії на його територію, зазнали поразки і залишили Західну Україну. Передові загони німецьких військ 11 вересня вийшли на підступи до Києва. Втрати радянської сторони у прикордонній битві у Західній Україні: безповоротні — понад 172 тис. осіб, санітарні — бл. 70 тис. осіб, середньодобові — понад 16 тис. осіб, а також 4381 танк, 5806 гармат і мінометів, 1218 бойових літаків.

Літ.: Сборник боевых документов Великой Отечественной войны. Вып. 36 (22 июня — 11 июля 1941 года). Москва, 1958; Киевский Краснознаменный: Краткий очерк истории Краснознаменного Киевского военного округа: 1919—1969. К., 1969; Владимирский А. В. На киевском направлении. Москва, 1989; Муковський І. Т., Лисенко О. Є. Звитяга і жертовність: Українці на фронтах другої світової війни. К., 1996; Безсмертя: Книга Пам’яті України 1941—1945. К., 2000.

О. Є. Лисенко, В. М. Грицюк

Рекомендована література

  1. Сборник боевых документов Великой Отечественной войны. Вып. 36 (22 июня — 11 июля 1941 года). Москва, 1958;
  2. Киевский Краснознаменный: Краткий очерк истории Краснознаменного Киевского военного округа: 1919—1969. К., 1969;
  3. Владимирский А. В. На киевском направлении. Москва, 1989;
  4. Муковський І. Т., Лисенко О. Є. Звитяга і жертовність: Українці на фронтах другої світової війни. К., 1996;
  5. Безсмертя: Книга Пам’яті України 1941—1945. К., 2000.
завантажити статтю

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Прикордонна битва 1941 / О. Є. Лисенко, В. М. Грицюк // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2024. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-882293

Том ЕСУ:

Стаття має лише електронну версію

Дата опублікування статті онлайн:

2024

Дата останньої редакції статті:

2024-02-09

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

882293

Кількість переглядів цього року:

9

Схожі статті

Волинське пасмо
Світ-суспільство-культура  | Том 5 | 2006
С. Ю. Бортник
Біфони
Світ-суспільство-культура  | Том 8 | 2008
Р. В. Пилипчук
Локомотив
Світ-суспільство-культура  | Том 17 | 2016
Л. І. Саєнко

Нагору