Припливи та відпливи
ПРИПЛИ́ВИ ТА ВІДПЛИ́ВИ — періодичні коливання рівня океану і морів, спричинені гравітаційною взаємодією Землі, Місяця і Сонця. Вважають, що сили тяжіння Місяця і Сонця порушують рівномірність обертальних рухів Землі, викликаючи гравітаційні прискорення, що впливають на переміщення речовини в надрах Землі і П. та в. водних мас на її поверхні. Величина П. та в. залежить і від інших чинників — форми і структури морських басейнів, розподілу їх глибин, конфігурації берегової лінії, сили вітру, атмосферного тиску тощо. Звичайні (найменші) припливи відбуваються, коли сили тяжіння Місяця і Сонця діють під прямим кутом, тобто майже максимально віддалені одна від одної. Таке положення світил, коли вони утворюють прямий кут, називають квадратурою, а припливи — квадратурними. Більші (іноді втричі) припливи бувають, коли Місяць і Сонце займають положення майже на одній лінії з Землею і їх сили тяжіння діють вздовж одного напрямку. Таке положення світил називають сизигією, а припливи — сизигійними. Амплітуди припливів змінюються відповідно до фаз Місяця. Під час повних Місяців і нових Місяців вони найбільші (сизигійні припливи), а в періоди, коли Місяць перебуває в 1-й або 3-й чвертях, — найменші (квадратурні припливи). Найвищий рівень води під час припливу називається повною водою, а найнижчий — малою водою. Величиною припливу називають різницю рівнів повної і малої вод. За характером коливань рівня, припливи поділяють на півдобові, добові та змішані. Півдобові припливи повторюються з періодом, що становить половину місячної доби (в середньому 12 год. 25 хв.). Різниця висот високої й низької повних вод (добова нерівність) незначна. Час зростання і час падіння рівня приблизно однакові і становлять 6 год. 12 хв. Протягом місячної доби (24 год. 50 хв.) регулярно спостерігаються дві повні та дві малі води. Період коливання рівня добових припливів дорівнює місячній добі, протягом якої спостерігається одна повна і одна мала вода. Змішані припливи поділяються на неправильні напівдобові та неправильні добові, що відрізняються змінними висотами і, залежно від схилення Місяця, мають ознаки, близькі до напівдобових або добових припливів. Середня висота припливу в океані становить 0,5 м. Такі припливи спостерігаються на океанічних островах. Для морів найважливішим чинником утворення припливів є ступінь зв’язку зі Cвітовим океаном. Коли океанічна припливна хвиля підходить до суходолу, то, залежно від глибин дна та форми берегової лінії, висота припливу може перевищувати звичайну в 10–20 разів. Найвищі припливи (до 18 м) спостерігаються у затоці Фанді на атлантичному узбережжі Північної Америки. Найвищі припливи на узбережжі Європи — у Бретані (атлантичне узбережжя Франції, до 13 м). У внутрішніх морях П. та в. можуть бути практично непомітними. Приливно-відпливна висота коливань води в Чорному морі становить 3–10 см. Океанічні П. та в. викликають рухи води, які називають припливними течіями. Знання про припливні течії важливі для навігації, для визначення локації судна. Висоту припливів необхідно враховувати у судноплавстві, оскільки при відпливах у деяких гаванях та портах можуть виникати проблеми для суден зі значною осадкою. Для використання енергії П. та в. використовують особливий вид припливних електростанцій — ПЕС. Перша ПЕС потужністю 240 МВт побудована 1966 в гирлі р. Ранс у Бретані. У Південній Кореї від 2011 діє Сіхвінська ПЕС (потужністю 254 МВт) в гирлі р. Хан, яка впадає в Жовте море. ПЕС є також в Канаді, Китаї, Росії. Питання доцільності розвитку припливної енергетики в майбутньому є дискусійним — як через обмежені можливості їх розташування, так і через негативний вплив на довкілля, зокрема на порушення природних процесів міграції водних тварин у системі море–затока–річка.
Рекомендована література
- Волошин І. І., Чирка В. Г. Географія Світового океану. К., 1996;
- Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології. 2-е вид. К., 2008;
- Карпенко H. I. Рельєф морських берегів. Л., 2009.
Завантажити статтю
