Природний заповідник

Визначення і загальна характеристика

ПРИРО́ДНИЙ ЗАПОВІ́ДНИК — природо­охорон­на територія; одна з категорій природно-заповід­ного фонду України (ПЗФ України). П. з. функціонує як природо­охорон­на, науково-дослідна установа загальнодержавного значе­н­ня (див. Заповідник). Основними зав­да­н­нями П. з. є збереже­н­ня і від­новле­н­ня природних ландшафтів та їх компонентів, наукові дослідже­н­ня природних процесів і явищ, спо­стереже­н­ня за станом докі­л­ля, роз­робле­н­ня природо­охорон­них рекомендацій, пошире­н­ня екологічних знань, сприя­н­ня під­готовці фахівців у галузі охорони довкі­л­ля та заповід­ної справи. Правовий режим П. з. перед­бачає повне вилуче­н­ня ділянок суші та водного простору з усіма природними ресурсами з господарського викори­ста­н­ня. Спів­робітники П. з. координують та здійснюють наукові дослідже­н­ня інших територій та обʼєктів ПЗФ регіону — заказників, заповід­них ур­очищ, памʼяток природи. П. з. мають виняткове природо­охорон­не та наукове значе­н­ня для збереже­н­ня оселищ раритетних видів рослин і тварин та особливо цін­них природних комплексів і обʼєктів — пралісів, корін­них степів, боліт, геолого-геоморфологічних памʼяток тощо. Територію для П. з. обирають з урахува­н­ням особливостей рельєфу, геологічної будови, ґрунтового покриву, різномані­т­тя флори і фауни певного регіону. Важливе значе­н­ня для організації та функціонува­н­ня П. з. має площа, конфігурація меж, положе­н­ня від­носно урбанізованих територій, характер викори­ста­н­ня земель заповід­ника в минулому, види господарюва­н­ня на сусідніх земельних ділянках, ступінь їх антропоген­ної транс­формації та ін. Сприятливим природо­охорон­ним чин­ником є окресленість території природними межами, на­приклад, береговою лінією річок, гірськими пасмами, ущелинами. Великі за площею П. з. за­звичай є саморегульованими природними екосистемами, тому з метою збереже­н­ня їх еталон­них якостей встановлюють режим абсолютної заповід­ності — будь-яка діяльність тут строго заборонена. Однак, більшість П. з. за­ймають обмежену площу серед значно змінених людською діяльністю територій, а їх біо­ценози здебільшого не здатні до саморегуляції та самовід­новле­н­ня. Для них доцільним є режим регульованої заповід­ності, що перед­бачає обмежене науково об­ґрунтоване втруча­н­ня людини в природні процеси шляхом проведе­н­ня природо­охорон­них, біо­технічних та науково-технічних заходів (сінокосі­н­ня, випалюва­н­ня, випасу, реакліматизації, регулюва­н­ня чисельності певних видів, оптимізації гідрологічного режиму). Нині у складі ПЗФ України — 19 П. з., які значно різняться за гео­графічним положе­н­ням, історією заповіда­н­ня, роз­мірами, природним різномані­т­тям, кількістю видів флори і фауни, занесених до Червоної книги України, ві­домими памʼятками природи тощо. П. з. нерівномірно поширені у різних фізико-гео­графічних зонах: 4 знаходяться у природній зоні мішаних лісів (Черемський природний заповід­ник, Рівненський природний заповід­ник, Поліський природний заповід­ник, Древлянський природний заповід­ник), 2 — в зоні широколистих лісів («Роз­точ­чя», «Медобори»), 1 — у лісо­степу (Канівський природний заповід­ник), 7 — у степовій зоні (Михайлівська цілина, «Єланецький степ», Дні­провсько-Орільський природний заповід­ник, Український степовий природний заповід­ник, Луганський природний заповід­ник НАНУ, Опукський природний заповід­ник, Казантипський природний заповід­ник), 4 — у Кримських горах (Карадазький природний заповід­ник, Кримський природний заповід­ник, Мис Мартьян, Ялтинський природний заповід­ник); 1 — в Карпатах (Ґорґани). Крім типових зональних природних ландшафтів, П. з. охороняють непо­вторні геологічні та палеогео­графічні памʼятки, такі як, на­приклад, Товтровий кряж в «Медоборах», тектонічні дис­локації в Канівському П. з., чи виняткові для степової зони Кримського п-ова ландшафти Опукського масиву.

Най­старшими (з понад столітньою природо­охорон­ною історією) є Канівський та Кримський П. з., а також Стрільцівський степ у складі Луганського П. з. За роки незалежності в Україні було створено 8 П. з. Серед наймолодших (2009) —Древлянський П. з. на Житомирщині (30 872,84 га), що охоплює значні площі лісів, за­бруднених радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. 2009 ви­окремлений П. з. Михайлівська цілина на Сумщині зі збільше­н­ням площі до 882,9 га, де ві­домий єдиний у Європі масив лучних степів (охороняється від 1928). Найбільшими П. з. за площею є Кримський (44 175 га) та Рівненський (42 288,7 га); найменшим — Мис Мартьян (240 га). З найбільшим різномані­т­тям флори і фауни, зокрема рідкісних, реліктових видів, вирізняють П. з. гірського Криму. Через агресію РФ від 2014 усі 6 П. з. АР Крим знаходяться на тимчасово окупованій території. Внаслідок повномас­штабного вторгне­н­ня військ РФ від 24 лютого 2022 окремі від­діле­н­ня Луганського та Українського степового П. з. пере­бувають на тимчасово окупованих територіях або у зоні бо­йових дій. Об­стріли та вибухи снарядів об­умовлюють механічні по­шкодже­н­ня ландшафтів, флори і фауни, хімічні продукти реакції вибухів за­бруднюють атмо­сферу, ґрунти та водні обʼєкти. Будівництво фортифікаційних споруд су­проводжується руйнівною транс­формацією рельєфу та знище­н­ням цін­них біо­топів. Тривають ди­станційні дослідже­н­ня та проводиться оцінка уражень територій.

Літ.: Стеценко М. П., Гродзинський М. Д. Заповід­на справа в Україні: Навч. посіб. К., 2003; Нагорна Н. В. Вплив воєн­них дій на природо­охорон­ні території Донецької області // Фіз. гео­графія та геоморфологія. 2023. Т. 46, № 1—6.

Т. М. Лаврук

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю