Вітовська-Ванца Ірма
ВІТО́ВСЬКА-ВА́НЦА Ірма (справжнє — Ірина Григорівна; 30. 12. 1974, Івано-Франківськ) — актриса, продюсерка, громадська діячка. Заслужена артистка України (2016). Премії: «Телетріумф» (2012), «Кіноколо» (2018, 2019), «Золота дзиґа», (2019, 2020), «Woman in Аrt» від ООН та Українського інституту МЗС (2019), «Київ» імені І. Миколайчука (2020). Закінчила Вищий музичний інститут у Львові (1998; курс Б. Козака). Відтоді працює в Молодому театрі, театрі «Золоті ворота» (обидва — Київ), Івано-Франківському драматичному театрі імені І. Франка. Була тренером у шоу «Маленькі гіганти» на каналі «1+1», ведучою проєктів «Народна зірка», «Шлюбні ігри» на каналі «ICTV», брала участь у вокальному шоу «Народна зірка» на каналі «Україна». Учасниця соціально-громадських програм «Діти вулиці» (від 2007) та «StopБіль» (від 2011). Ініціювала проєкт «Оскар і рожева пані» (2016, режисер Р. Держипільський; Ґран-Прі «Київська пектораль», премія «Дзеркало сцени» від газети «Дзеркало тижня») для збору коштів на потреби невиліковно хворих дітей, виконала головну роль у ньому. 2012 була учасницею й активісткою Мовного майдану, 2013–14 — активісткою Революції гідності. Після окупації Криму РФ 2014 відмовилася від співпраці з російськими кіновиробниками. На виручені кошти від гонорарів та продажу власноруч виготовлених ляльок-мотанок допомагає армії. Учасниця проукраїнських акцій протесту, зокрема 2018 записала відеозвернення на підтримку режисера О. Сенцова. Була продюсером вистави «Слава героям» Павла Ар’є (2022, режисер С. Жирков, спільний проєкт театру «Золоті ворота» та Івано-Франківського музично-драматичного театру імені І. Франка). Від початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну (24 лютого 2022) займається волонтерською діяльністю.
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Габбі («Убити чи любити» за п’єсою «Вісім жінок» Р. Тома), Аннет Рей («Різня» Я. Рези), Рахмана («Жінки та війна» Дж. Ель Есседі), Клара, Лауретта («Севільські заручини» Р. Шерідана), Дружина («Маринований аристократ» І. Коваль), Гертруда («HAMLET» за В. Шекспіром), Баба Пріся («Сталкери» за п’єсою «На початку та наприкінці часів» Павла Ар’є), Русалонька (однойменна п’єса Л. Разумовської), Мелашка («Кайдаші» за І. Нечуєм-Левицьким), Ірма, тітка Шаріки («Шаріка, або Кохання січового стрільця» Я. Барнича), Мати Лукаша («Лісова пісня на полі крові» за Лесею Українкою); у кіно — Леся («Леся + Рома», 2005–08, режисери О. Богданенко, О. Даруга), Баба Пріся («Брама», 2017, режисер В. Тихий), Галина Ротт («Мої думки тихі», 2019; «Мої думки тихі-2», 2022, режисер А. Лукіч; «Золотий Дюк» на Одеському міжнародному кінофестивалі, 2019), Даруся Гусяк «Нуся» («Нескорений», 2000), Стефа («Залізна сотня», 2002), Ольга Петлюра («Таємний щоденник Симона Петлюри», 2017; усі — режисер О. Янчук), Параска Забрьоха («Казка старого мельника», 2020, режисер О. Ітигілов), Анна («Між нами», режисер С. Томащук), Влада Коза («Коза Ностра. Мама їде» (режисер Дж. Дота; обидва — 2022), Ірина Лахновська («БожеВільні», 2023, режисер Д. Тарасов; звання «Краща актриса» кінофестивалю «Україна фільмова-2023» у Варшаві), Ольга Франко («Смак свободи», 2024, режисер О. Березань).