ПАВЛО́ВСЬКИЙ Олександр Дмитрович (01(13). 10. 1857, с. Чуфарово, нині Ярославської обл., РФ — 08. 10. 1946, м. Сороки, Молдова) — мікробіо­лог, лікар-хірург. Чоловік Л. Па­вловської, батько Ксенії, дід Тетяни Каришевих, прадід Д. Яневського. Доктор медицини (1884), професор (1888). Закінчив Медико-хірургічну академію в Санкт-Петербурзі (1881), де від­тоді й працював. Продовжував ви­вчати медицину у Німеч­чині та Франції. 1889–1912 очолював кафедру хірургічної патології та терапії Університету святого Володимира у Києві. Ініціатор створе­н­ня у Києві 1894 Товариства для боротьби із заразними хворобами, Пастерівської станції з виготовле­н­ня протидифтерійної сироватки (був її керівником), 1896 — спів­засновник Бактеріологічного ін­ституту (перший директор та до 1909 завідувач від­ділу сироваток). Під час 1-ї світової війни працював начальником Київського шпиталю Червоного хреста. 1919 разом із групою професорів Університету святого Володимира емігрував. Ви­вчав мікроорганізми, що містяться у повітрі, механізми зараже­н­ня туберкульозом, рино­склеромою, дифтерією, роз­виток хірургічних інфекцій. Удосконалював методи виготовле­н­ня протидифтерійної сироватки. Створив препарат «Рино­склерин» для лікува­н­ня рино­склероми. Роз­робив поживне середовище для мікобактерій туберкульозу. Низку праць присвятив про­блемам військово-польової хірургії. Вперше за­стосував та впровадив у медичну практику кипʼяті­н­ня хірургічних інструментів у роз­чині соди. Лікував Лесю Українку.