Палладін Олександр Володимирович

ПАЛ­ЛА́ДІН Олександр Володимирович (29. 08(10. 09). 1885, Москва — 06. 12. 1972, Київ) — біо­хімік. Син Володимира, батько Тетяни Палладіних. Доктор біо­логічних наук (1926), академік АН УРСР (1929) та СРСР (1942), АН Білоруської РСР (1950), АМН СРСР (1944), іноземний член Польської АН (1950), почесний академік Угорської (1953), Болгарської (1956) та Румунської (1957) АН. Заслужений діяч науки УСРР (1935). Герой Соціалістичної Праці (1955). Ленінська премія (1929). Депутат ВР СРСР та ВР УРСР 2—5-го скликань. Закінчив природниче від­діле­н­ня фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету (1908). Удосконалював свої зна­н­ня у лабораторіях Гайдельберґа, Тюбінґена, Гес­сена (усі — Німеч­чина). Працював на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного ін­ституту (1909—16), водночас викладав на Вищих жіночих сільськогосподарських курсах (1914—16) у Петро­граді (нині Санкт-Петербург). 1916—23 — професор Новоолександрійського ін­ституту сільського господарства і лісництва (Харків), за сумісництвом 1921—31 — завідувач кафедри фізіологічної хімії Харківського медичного ін­ституту, де 1921 організував науково-дослідну кафедру біо­хімії, на базі якої 1925 створено Український біо­хемічний ін­ститут (згодом Ін­ститут біо­хімії АН УРСР, Київ), був директором цього Ін­ституту до 1970. Водночас 1934—54 — завідувач кафедри біо­хімії (також створена з його ініціативи), 1954—60 — професор Київського університету. 1935—38 — секретар Президії, 1939—46 — віце-президент, 1946—62 — президент АН УРСР. Уперше в СРСР роз­почав біо­хімічні дослідже­н­ня вітамінів. Синтезував новий водорозчин­ний аналог антигеморагічного вітаміну К₃ — вікасолу. Дослідже­н­ня П. з біо­хімії мʼязової діяльності лягли в основу сучасних уявлень функціональної біо­хімії про процеси втомле­н­ня, від­починку та тренува­н­ня мʼязів. Довів, що утворе­н­ня креатину від­бувається пере­важно в мʼязах, а не в печінці. Вперше роз­почав систематичне ви­вче­н­ня біо­хімії нервової системи. Встановив біо­хімічну топо­графію нервової тканини. Засновник низки наукових напрямів, зокрема біо­хімії нервової діяльності, біо­хімії мʼязів, біо­хімії вітамінів. 1926 у Харкові заснував перший у СРСР біо­хімічний журнал — «Наукові записки Українського біо­хемічного ін­ституту» (згодом «Український біо­хімічний журнал», нині «Ukrainian Biochemical Journal»), був його головним редактором до 1972. Один із засновників (1928) і голова Українського фізіологічного товариства (1958 реорганізовано в Українське біо­хімічне товариство), водночас від 1964 — Всесоюзного біо­хімічного товариства. Автор першго в СРСР «Учебника физиологической химии» (Х., 1924), що неодноразово пере­видавали багатьма мовами світу. 1973 Президією НАНУ засновано премію імені О. Пал­ладіна за досягне­н­ня в галузі біо­хімії та молекулярної біо­логії, його імʼя присвоєно Ін­ституту біо­хімії НАНУ. На честь П. на­звано про­спект у Києві. Йому встановлено меморіальні дошки на фасадах будинків Президії НАНУ та Ін­ституту біо­хімії імені О. Пал­ладіна НАНУ, Харківського медичного університету.

Завантажити статтю