Росоха Степан Іванович

Визначення і загальна характеристика

РОСО́ХА Степан Іванович (27. 05. 1908, с. Драгово, нині Хустського р-ну Закарпатської обл. — 20. 04. 1986, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — громадсько-політичний діяч, публіцист. Закінчив Берегівську гімназію (нині Закарпатської обл., 1930), на­вчався на юридичному факультеті Карлового університету (1930—34) та в УВУ (1934—36) у Празі. Очолював редакцію громадсько-політичного ж. «Пробоєм» (1931—38 — як студентського органу, 1939—44 — як органу ОУН). Голова Союзу греко-католицької молоді в Празі (1931—34), легальної Екзекутиви ОУН на Закарпат­ті (від 1932), Союзу під­карпатських студентів (1933—37). Член кра­йового товариства «Просвіта» (1928—39) та його Празького від­діле­н­ня (1931—43). Голова 2-го зʼ­їзду української молоді Закарпа­т­тя в м. Мукачево (нині Закарпатської обл., 1934) і 1-го зʼ­їзду українських студентів в Ужгороді (1936). На просвітянському зʼ­їзді у м. Рахів (нині Закарпатської обл., 1938) його делегати з ініціативи Р. вперше за часи чехо-словацького режиму виконали пісню «Ще не вмерла Україна» як національний гімн. У період існува­н­ня Карпатської України — секретар напів­військової організації Українська народна оборона (від 4 вересня 1938), член Карпатської Січі, де виконував обовʼязки референта пропаганди при Головній Команді (листопад 1938 — березень 1939). Член виконавчого комітету Українського національного обʼ­єд­на­н­ня (січень 1939); посол, член Президії і за­ступник голови Сойму Карпатської України (12 лютого — 15 березня 1939), член його кон­ституційно-правничої та імунітетної комісій. Після окупації Закарпа­т­тя угорськими військами намагався пере­йти кордон з Румунією, однак був затриманий і пере­даний угорцям. У той же день йому вдалося втекти. 1939—44 проживав у Празі, за­ймався видавничою діяльністю, очолював редакцію часопису «На­ступ». Завдяки його зуси­л­лям на­друковано спогади учасників оборони Карпатської України «Карпатська Україна в боротьбі» (Ві­день, 1939). У січні 1944 заарештований ґестапо і увʼязнений у концтаборі. 1945 звільнений, мешкав у м. Реґенсбурґ (Німеч­чина), 1949 емігрував до Канади. Член еміграційного від­ділу Українського національного обʼ­єд­на­н­ня, голова його Провінційної екзекутиви на Східну Європу, засновник і голова Братства карпатських січовиків, директор видавництва «Новий шлях». Видавав г. «Вільне слово» (Торонто, 1960—86). Автор числен­них праць з історії Карпатської України, зокрема «Народже­н­ня держави» (1939), «Августин Волошин і Карпатська Україна» (1940), «Августин Волошин як педагог і вчитель» (1948), «Сойм Карпатської України» (1949), «Карпатська Січ» (1953) та ін. 2016 на його честь пере­йменовано вулицю у рідному селі.

Літ.: Магочій П. Р. Формува­н­ня національної самосві­домості: Під­карпатська Русь (1848—1948). Уж., 1994; Пагиря В. Закарпатці в діаспорі: Нариси про закарпатських емі­грантів. Уж., 1997; Белень М. Карпатська Україна у порт­ретах. Уж., 1998; Олашин М. Події Карпатської України в оцінці Степана Росохи // Наук. зб. т-ва «Просвіта» в Ужгороді. Річник 4. Уж., 2000; Посівнич М. Воєн­но-політична діяльність ОУН у 1929—1939 роках. Л., 2010.

М. В. Олашин

Завантажити статтю