Путивльський державний історико-культурний заповідник

Визначення і загальна характеристика

ПУТИ́ВЛЬСЬКИЙ ДЕРЖА́ВНИЙ ІСТО́РИКО-КУЛЬТУ́РНИЙ ЗАПОВІ́ДНИК Заснований 1986 на базі комплексу памʼяток історії та культури м. Путивль (нині Конотопського р-ну Сумської обл.), фактично роз­почав діяльність 1987. Офіційна назва — Державний історико-культурний заповід­ник у м. Путивлі (комунальний заклад Сумської облради). До його складу уві­йшли: Молченський печерський Різдва Пресвятої Богородиці жіночий монастир (1991 пере­даний УПЦ МП), Путивльський крає­знавчий музей, Музей партизанської слави та меморіальний комплекс у Спадщанському лісі по­близу Путивля. Згодом до них додалися Музей горюнської культури, Музей зброї та військової техніки, Музей «Парк тоталітарного періоду». Також діють сектор фондів; від­діли памʼятко­охорон­ної роботи та археології і науково-освітньої роботи; наукова бібліотека. 1991—99 пере­бував у ра­йон­ному під­порядкуван­ні. Територія заповід­ника — 225 га (72 га у Путивлі, 153 га у Спадщанському лісі). Під охороною держави — 35 обʼєктів культурної спадщини, зокрема 18 памʼяток архітектури, 10 памʼяток історії, 3 памʼятки археології, 4 памʼятки монументального мистецтва. Статус національного значе­н­ня мають 15 памʼяток архітектури, 1 памʼятка історії і 1 — археології.

Путивльський крає­знавчий музей заснований 1919. Ініціатор і перший директор — живописець П. Коренєв (учень І. Рєпіна). Роз­ташований у колишній садибі поміщика А. Черепова (збудована 1914) — памʼятці архітектури неокласицизму початку 20 ст. Екс­позицію музею, створену 1989 до 1000-ліття Путивля, у на­ступний період неодноразово змінювали і доповнювали, вона висвітлювала історію краю від неоліту до 2-ї світової війни (2022 у звʼязку з повномас­штабним вторгне­н­ням військ РФ в Україну її демонтовано). Серед екс­понатів — щелепа бика з малюнками, її вважають кістяним жезлом шамана (артефакт бронзової доби), Євангеліє 17 ст., трон­не крісло само­званця Лжедмитрія І та скульптура «Христос у темниці» (привезені з Польщі), церковний дзвін 17 ст. і богослужбова література 18—19 ст., вироби фарфорового заводу с. Волокитине (нині Конотопського р-ну), зокрема фрагменти оздобле­н­ня та ікона «Введе­н­ня у храм Пресвятої Богородиці» (2-а пол. 19 ст.) із фарфорового іконостасу зруйнованої у 1950-х рр. Покровської церкви с. Волокитине.

Меморіальний комплекс «Спадщанський ліс» знаходиться за 10 км від Путивля. 1941 тут роз­почав бо­йову діяльність Путивльський партизанський загін, що уві­йшов до складу Сумського партизанського зʼ­єд­на­н­ня С. Ковпака. На його території облаштовано Алею Героїв, Монумент партизанської слави, партизанські землянки; серед памʼятників і памʼятних знаків — корпус німецького танка PzKpfw III. У 2009 памʼяткам історії та культури Спадщанського лісу, повʼязаним із партизанським рухом, на­дано національний статус. Музей партизанської слави від­крито 1956, нині діючу екс­позицію створено 2011—12. У 3-х екс­позиційних залах висвітлено шлях зʼ­єд­на­н­ня партизанських загонів Сумської обл. під командува­н­ням С. Ковпака і С. Руднєва від Спадщанського лісу до Карпатських гір, на річки Сан і Віслу. Екс­понати: особисті речі партизанів, різноманітна зброя, документи, фотоматеріали тощо. Раритетом музейної екс­позиції є тачанка С. Ковпака. Музей зброї та військової техніки засновано 2008. Його екс­позиція складається з 4-х роз­ділів: артилерія, бронетехніка, авіація, засоби протиповітряної оборони. У них пред­ставлено військову техніку та зброю, виготовлену в 1930—80-х рр.: ре­активну систему залпового вогню БМ-13 «Катюша», 76-міліметрову дивізійну гармату ЗІС-3 (1945), автомобіль ГАЗ-67 Б (1943), паровоз Ер-799-02, на базі якого реконстру­йовано бронепо­їзд часів 2-ї світової війни та ін. Музей «Парк тоталітарного періоду» створено 2019 на основі памʼятників радянської доби, демонтованих від­повід­но до декомунізаційного законодавства (станом на 2023 — 91 памʼятник) і привезених із Сумської, Полтавської, Дні­пропетровської, Чернігівської, Івано-Франківської областей, Києва, Житомира та ін. міст. Його екс­позиція сприяє пере­осмислен­ню спадщини комуністичного режиму.

Музей горюнської культури засновано 2017 у с. Нова Слобода Конотопського р-ну. Він присвячений мікросубетносу Путивльщини — горюнам. На думку більшості дослідників, це авто­хтон­не давньословʼянське населе­н­ня, яке зберегло унікальну самобутню культуру, мову та архаїчні риси у побуті. Екс­позиція від­творює садибу горюнів кінця 19 — початку 20 ст. У інтерʼєрі хати пред­ставлено меблі, різноманітні предмети побуту, одяг тощо; на по­двірʼї можна оглянути господарські споруди: сарай, клуню («пуню»), колодязь-журавель, рідкісний різновид погреба — шийну яму. Доповнює музейну екс­позицію вітряк. Один із головних обʼєктів заповід­ника — Городок, дитинець давньоруського Путивля, памʼятка археології національного значе­н­ня. На городищі збереглися залишки давньоруського валу та храму 12 ст. — унікальної памʼятки домонгольської архітектури. Плінфа церкви містить кле­йма князівських майстерень — тризуби та двозуби — родові знаки династії Рюриковичів. Також на Городку встановлено памʼятник княгині Ярославні (1982), є братська могила путивлян, які загинули під час монголо-татарської навали. До обʼєктів екс­курсійного показу також належать памʼятки архітектури національного значе­н­ня, що роз­ташовані на заповід­ній території, але юридично не належать заповід­нику. Окрім Молченського печерського Різдва Пресвятої Богородиці жіночого монастиря, це Спасо-Преображенський собор (1617—97), зведений на території колишнього Свято-Духівського жіночого монастиря. Інтерʼєр храму прикрашає рідкісний, за висновками фахівців — єдиний на Лів­обереж­жі України іконостас 16—19 ст. і посріблене панікадило 17 ст. роботи майстрів із м. Нюрнберґ (Німеч­чина). Поруч — Хрестовоздвиженська церква-дзвіниця, споруджена 1697—1707. Мурована дво­ярусна церква Миколи Великоріцького зведена 1735—37 (деякий час її помилково називали церквою Миколи Козацького) з дзвіницею, прибудованою 1770. Архітектура храму по­єд­нує кращі традиції українського бароко з ран­нім класицизмом. За пере­казами, церкву споруджено на кошти українських козаків, які мешкали у Путивлі. Одним із важливих екс­курсійних обʼєктів є також Софроніївський монастир, заснований в 11 ст. Він роз­ташований за 25 км від Путивля, по­близу с. Нова Слобода. Архітектурний ансамбль монастиря складався протягом 17 — поч. 20 ст. До наших днів збереглися Покровська надбрамна церква, трапезна, лікарняний корпус із церквою пророка Іллі, частина це­гляної огорожі з воротами, печерний комплекс. Монумент «Дзвін скорботи» (с. Нова Слобода) пере­буває у складі заповід­ника від 2005. Він увічнює памʼять 586-ти новосл­обідців, які загинули 7 липня 1942 від рук нацистів. Збудований 2004 як каплиця у ви­гляді дзвону (архітектор А. Дейнека). Зовні, по колу споруди, на меморіальних плитах викарбувано імена жертв нацистів. У каплиці роз­горнуто по­стійно діючу фотови­ставку «Це потрібно живим». Спів­робітники заповід­ника ведуть науково-дослідницьку роботу за різними тематичними напрямами: археологія, давньоруський Путивль та «Слово о полку Ігоревім», історія краю (14—20 ст.), обряди, звичаї та традиції населе­н­ня Сіверщини, горюнська культура, церковна старовина, історія міст і сіл, голодомор 1932—33, політичні ре­пресії, 2-а світова війна тощо. Заповід­ник здійснює моніторинг стану памʼяток історії та культури, що знаходяться на його території, контроль за дотрима­н­ням режимів викори­ста­н­ня зон охорони памʼяток, на­гляд за земляними роботами у межах Путивля. З метою збереже­н­ня від руйнації памʼяток археології спільно з науковцями Ін­ституту археології НАНУ створено Путивльську археологічну екс­педицію (2016). Щорічно проводять археологічні дослідже­н­ня поселень і городищ Путивльського Посеймʼя, зокрема городища ран­нього залізного віку по­близу с. Ширяєве Конотопського р-ну — памʼятки археології національного значе­н­ня, однієї з найви­значніших памʼяток скіфської доби на Лів­обереж­жі Україні. У фондовій колекції заповід­ника — бл. 29 тис. музейних предметів. Найбільш значними є збірки: археологічна, нумізматична, декоративно-ужиткового мистецтва, етно­графічна, старо­друків, церковно-археологічна, документів та фотоматеріалів, холодної та вогнепальної зброї з найдавніших часів до сьогоде­н­ня. Серед раритетних екс­понатів — Лухтівський скарб арабських дирхемів, Євангеліє 17 ст., волокитинська, західно-європейська та східна порцеляна, шафи геть­мана І. Мазепи (17 ст.). Від 2004 друкують «Путивльський крає­знавчий збірник», в якому публікують наукові матеріали, присвячені актуальним пита­н­ням історії краю та суміжних територій; від 2010 — г. «Місто Ярославни», яку роз­по­всюджують без­коштовно (станом на 2023 — 62 номери). Також ви­дано праці: «Глухівський Петропавлівський монастир та навколишні села» С. Тупика (С., 2014), «Давній Путивль» О. Сухобокова, С. Юренко (К.; С., 2019), «Городища роменсько-давньоруського часу Сумської області» Ю. Моргунова, В. При­ймака, Є. Осадчого, О. Короті (Х., 2022; спільно з Центром памʼятко­знавства НАНУ та Історико-культурним заповід­ником «Більськ»), «Городища скіфського часу Путивльського Посеймʼя» Д. Каравайка (К., 2023; спільно з Ін­ститутом археології НАНУ); фотоальбом «Петро Левченко і Путивль» С. Побожія (С., 2018) та ін. Щорічно у заповід­нику проводять близько 40-а різноманітних заходів: презентації, «круглі столи», тематичні вечори, цикли занять «Недільна школа у музеї» та «Музей-дітям» тощо. 2021 у Новій Слободі від­бувся Всеукраїнський етнофестиваль «На гостини до горюнів», присвячений 30-річчю Незалежності України. Нематеріальну спадщину горюнів внесено до Національного пере­ліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. У заповід­нику проведено науково-практичні конференції: «Давньоруське місто Путивль» (1988), «850-річчя першої літописної згадки про місто Путивль» (1996), «Слово о полку Ігоревім» та його епоха» (2000, 2003, 2005, 2007), «Рябінінські чита­н­ня» (2004, 2009), «М. Ф. Берлинський — український історик, педагог, релігійний діяч» (до 245-річчя від дня народже­н­ня, 2009), «Воєн­ні злочини та злочини геноциду в локальному вимірі» (2020), «Іл­лінська Варвара Андріївна — видатна дослідниця Скіфії» (до 100-річчя від дня народже­н­ня, 2020), «Лабіринти скіфської археології» (до 70-річчя від дня народже­н­ня археолога В. Білозора, 2022). Перший директор заповід­ника — Г. Бі­данець (1987—93), від 1993 — С. Тупик.

Літ.: Вечерський В. В. Сіверщина // Архітектура України. 1993. № 2; Тупик С. Путивльський державний історико-культурний заповід­ник: про­блеми і пер­спективи // Сіверянський літопис. 1998. № 3; Путивль. Державний історико-культурний заповід­ник: Путівник. С., 2005; Спадщанський ліс — партизанський заповід­ник: Путівник. С., 2006; Путивль туристичний: Путівник. С., 2008; Нова Слобода: понад роками дзвони лунають: Буклет. С., 2012; Музей зброї та військової техніки: Буклет. С., 2014; Тупик С. В., Малик Є. І., Сторчака Н. І. Памʼятко­охорон­на діяльність Державного історико-культурного заповід­ника у м. Путивлі // Охорона культурної спадщини історико-культурними заповід­никами Чернігово-Сіверщини. К., 2017; Подшивайлова В. Г. Музей горюнської культури в с. Нова Слобода: історія створе­н­ня та діяльність // Путивльський крає­знавчий збірник. 2020. Вип. 9.

Н. І. Сторчака

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю