Полонинський хребет

Визначення і загальна характеристика

ПОЛОНИ́НСЬКИЙ ХРЕБЕ́Т  — пасмо середньовисоких гір у внутрішній частині Українських Карпат у межах Закарпатської області. Простягається з північного заходу на південний схід майже на 140 км (від хребта Стінка на правобережжі р. Уж до р. Тересва), найвища точка 1681,5 м (г. Стій). Долини рік Уж, Латориці, Вічі, Ріки та Тереблі розділяють П. х. на окремі фрагменти — своєрідні гірські масиви, представлені групами із поздовжніх і поперечних хребтів, розчленованих густою річковою мережею. У межах пасма беруть початок річки Люта, Туриця, Тур’я, Боржава, Велика Уголька, Мала Уголька, Лужанка та ін. П. х. сформувався головним чином на двох покривах зони внутрішніх тектонічних покривів Українських Карпат — Дуклянському та Поркулецькому. Складений переважно з піщаного та піщано-глинистого флішу крейдового й палеогенового віку. Відсутність податливих до руйнування глинистих товщ зумовила певну масивність, характерну також для хребтів Свидовецько-Чорногірської групи, з якими П. х. творить орографічну вісь Українських Карпат — їх найвищу частину (проте не виконує роль Головного карпатського вододілу). Попри незначні максимальні та середні абсолютні висоти, П. х. вирізняється великими значеннями відносних висот (до 1000–1200 м), глибоко врізаними долинами річок, які місцями мають вигляд ущелин з високими та крутими схилами, значним поширенням вирівняних вододільних поверхонь — полонин (за що й отримав свою назву), асиметрією поперечного профілю окремих хребтів і гірських масивів, властивою передусім масивам Боржави й Красної. Домінують поздовжні хребти, узгоджені із простяганням тектонічних покривів і насувів, однак найвищі вершини — Полонина Рівна (1480 м) і г. Стій (Полонина Боржава) — розташовані поза їхніми межами. Гірський масив Полонини Рівної, попри певну геологічну й орографічну єдність із масивами Боржави й Красної, має виразну геолого-морфологічну специфіку, не властиву для карпатського стилю тектоніки. Полонина Рівна — пологосхилова брахісинкліналь, складена грубошаруватими й масивними палеогеновими пісковиками. Для П. х. характерна ярусність ландшафтів: найпоширеніший ярус крутосхилового лісистого середньогір’я (до висоти близько 1200 м) займає до 70 % його загальної площі. Переважають високопродуктивні букові та буково-ялицево-смерекові ліси на буроземах. Вище 1200–1400 м — ярус полонинського середньогір’я із пустищними луками на гірськолучних і торф’яних ґрунтах. Найвищі вершини та привершинні поверхні вкриті альпійською рослинністю. Форми давньольодовикового рельєфу, такі як кари та невеликі вали морен, трапляються лише у північно-західній частині масиву Боржава під вершинами г. Мала Ґимба і г. Стій. Невелика північно-західна частина масиву Полонина Рівна належить до території Ужанського національного природного парку. У межі П. х. знаходиться південна частина національного природного парку «Синевир». Значну частину масиву хребта Полонина Красна охоплює Угольсько-Широколужанський заповідний масив Карпатського біосферного заповідника.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю