Паздрій Богдан
ПАЗДРІ́Й Богдан (08. 02. 1904, с. Нове Село Збаразького пов., нині Тернопільського р-ну Тернопільської обл. — 30. 03. 1975, м. Філадельфія, шт. Пенсильванія, США) — актор, режисер. Багатолітній асистент режисера В. Блавацького. 1924–26 служив у польській армії. Працював актором у театрах Галичини: 1927–28 — мандрівному Українському театрі І. Когутяка, на початку 1929 — Українському «Просвітянському театрі» (Львів) під керівництвом П. Сороки, 1930–31 — мандрівному Українському театрі П. Карабіневича, 1929–30, 1932–33 — Українському народному театрі імені І. Тобілевича (Станіслав, нині Івано-Франківськ) під керівництвом В. Блавацького, згодом М. Бенцаля, 1933–38 — мандрівному Українському молодому театрі «Заграва» під керівництвом В. Блавацького, 1938–39 — мандрівному Українському народному театрі імені І. Котляревського під керівництвом М. Бенцаля, згодом В. Блавацького, 1939–41 — Львівському драматичному театрі імені Лесі Українки, 1941–44 — Львівському оперному театрі. Від 1944 — на еміграції. Перебував у таборах для переміщених осіб у Німеччині (Авґсбурґ, Реґенсбурґ), де 1945–49 виступав в Ансамблі українських акторів під керівництвом В. Блавацького. 1950 виїхав до США. 1950–54 працював в Українському театрі під керівництвом В. Блавацького, згодом В. Шашаровського; 1963–71 — актор і режисер колективу «Театр у пʼятницю» під керівництвом В. Шашаровського (обидва — м. Філадельфія). Член Обʼєднання митців української сцени (від 1946; член управи та видавничої комісії).
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Степан, Гриць, Хома («Маруся Богуславка», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Хуса («Йоганна, жінка Хусова» Лесі Українки), Семен, Михайло, Ґьорґій («Земля» за В. Стефаником), Мина Мазайло, Дядько Тарас, Кум («Мина Мазайло», «Народний Малахій» М. Куліша), Аркадій («Платон Кречет» О. Корнійчука), Ярослав Осмомисл («Слово о полку Ігоревім» Г. Лужницького), Капітан («Кирка з Льолею» Ю. Косача), Король («Гамлет» В. Шекспіра), Лакей Жан («Любов на здоровий розум» Г. Куб’є), Ясон («Медея» Ж. Ануя); у кіно — Війт («Олекса Довбуш», 1940–41, режисер І. Кавалерідзе, Київська кіностудія художніх фільмів), Священник («Ніколи не забуду», 1970, режисери Б. Паздрій, В. Бачинський, Канадсько-українська кіностудія).
- Основні вистави
- «Шанґ-Тонґ» Дж.-О. Кервуда (1934), «Лицарі ночі» (1937), «Тополя» (1938, за Т. Шевченком), «Гетьман Іван Мазепа» (1959, роль Мазепи) Г. Лужницького, «Земля» за В. Стефаником, «Мужчина з минулим» Ф. Арнольда, Е. Баха (обидві — 1941), «Викрадення сабінянок» братів Ф. і П. Шентанів (1942), «Сорокатий вечір» (1944), «Украдене щастя» І. Франка (1945), «Актори» Л. Полтави (1963).
Людина 