Покутники

ПОКУ́ТНИКИ  — релігійна течія антирадянського спрямування. Виникла наприкінці 1960-х рр. у Івано-Франковській, Львівській, Закарпатській обл. внаслідок насильницької заборони УГКЦ у Галичині (див. Львівський собор 1946). Група віруючих греко-католиків під впливом священника І. Солтиса почала відвідувати Середнянську гору в Івано-Франківській обл., на якій, нібито, відбулося з’явлення Божої Матері у блакитно-жовтому сяйві, провіщення нею перенесення центру світового католицизму з Риму в Україну. Середнянська гора оголошена Божою Матір’ю сучасною Сіонською горою, до якої мають прийти на поклоніння всі народи та царі землі. Паломництво до Середнянської гори, молитви на ній, пиття води з джерельця, посвяченого Богородицею, П. вважали неодмінною та єдиною умовою спасіння. Саме така форма покути (каяття) стала основною вимогою прибічників течії (звідси й назва). У роки жорстокого придушення тоталітарним сталінським режимом релігійного життя і скасування УГКЦ покутництво, як своєрідна форма релігійно-політичного протесту, набуло гострих форм конфронтації з владою. П. відмовлялися голосувати, брати радянські паспорти (вважали їхню емблему — серп і молот — знаком апокаліптичного звіра — 666), працювати у колгоспах, навчати дітей у «безбожницьких» школах. Це призводило до жорстоких адміністративних і кримінальних акцій: їх звинувачували у «антирадянській, націоналістичній пропаганді», судили (серед репресованих — М. Антонів, С. Скалич та ін.), відбирали у батьків дітей у державні дитячі будинки з метою «перевиховання». П. було небагато, але їх, незважаючи на галасливу атеїстичну кампанію засобів масової інформації й адміністративні заходи у 1960–80-х рр., не вдалося остаточно знищити, а рух покутництва ліквідувати. П. існують і нині, але без колишніх форм політично-релігійного протесту.

Завантажити статтю