Покутники

Визначення і загальна характеристика

ПОКУ́ТНИКИ — релігійна течія антирадянського спрямува­н­ня. Виникла на­прикінці 1960-х рр. у Івано-Франковській, Львівській, Закарпатській обл. внаслідок насильницької заборони УГКЦ у Галичині (див. Львівський собор 1946). Група віруючих греко-католиків під впливом священ­ника І. Солтиса почала від­відувати Середнянську гору в Івано-Франківській обл., на якій, нібито, від­булося зʼявле­н­ня Божої Матері у блакитно-жовтому сяйві, провіще­н­ня нею пере­несе­н­ня центру світового католицизму з Риму в Україну. Середнянська гора оголошена Божою Матірʼю сучасною Сіонською горою, до якої мають при­йти на поклоні­н­ня всі народи та царі землі. Паломництво до Середнянської гори, молитви на ній, пиття води з джерельця, посвяченого Богородицею, П. вважали неодмін­ною та єдиною умовою спасі­н­ня. Саме така форма покути (кая­т­тя) стала основною вимогою прибічників течії (звідси й назва). У роки жорстокого придуше­н­ня тоталітарним сталінським режимом релігійного життя і скасува­н­ня УГКЦ покутництво, як своєрідна форма релігійно-політичного протесту, набуло гострих форм конфронтації з владою. П. від­мовлялися голосувати, брати радянські паспорти (вважали їхню емблему — серп і молот — знаком апокаліптичного звіра — 666), працювати у колгоспах, на­вчати дітей у «без­божницьких» школах. Це призводило до жорстоких адміністративних і кримінальних акцій: їх звинувачували у «антирадянській, націоналістичній пропаганді», судили (серед ре­пресованих — М. Антонів, С. Скалич та ін.), від­бирали у батьків дітей у державні дитячі будинки з метою «пере­вихова­н­ня». П. було небагато, але їх, не­зважаючи на галасливу ате­їстичну кампанію засобів масової інформації й адміністративні заходи у 1960—80-х рр., не вдалося остаточно знищити, а рух покутництва ліквідувати. П. існують і нині, але без колишніх форм політично-релігійного протесту.

П. Л. Яроцький

Завантажити статтю