ФА́ЙНБЕРГ Яків Борисович (07. 09. 1918, м. Золотоноша Полтавської губ., нині Черкаської обл. — 07. 03. 2005, Харків) — фізик. Доктор фізико-математичних наук (1959), професор (1963), академік НАНУ (1979). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1982). Державна премія України в галузі науки і техніки (1996). Орден «За заслуги» 3-го (1998) та 2-го (2003) ступенів. Державні нагороди СРСР. Закінчив Харківський університет (1940). Під час 2-ї світової війни провадив наукову діяльність з оборон­ної тематики; 1944–45 служив старшим інженером однієї з технічних спецчастин радянської армії. Від 1946 працював у Національному науковому центрі «Харківський фізико-технічний ін­ститут» НАНУ: 1972–89 — завідувач теоретичного від­ділу, від 1989 — радник при дирекції; водночас 1949–72 — у Харківському університеті: від 1963 — професор. Роз­робив теорію лінійних пришвидшувачів на біжучій хвилі, за­пропонував принципово новий метод забезпече­н­ня одночасної радіальної та по­здовжньої стійкості пришвидшуваних частинок за допомогою високочастотних полів змін­но-фазового фокусува­н­ня, на основі чого створено перші лінійні пришвидшувачі електронів, зокрема найбільший в Європі на 2 ГеВ. Спільно з В. Векслером та Г. Будкером сформулював основні ідеї колективних методів пришвидше­н­ня. За­пропонував і роз­винув метод пришвидше­н­ня за допомогою хвиль густини заряду у плазмових хвилеводах і нескомпенсованих електрон­них та іон­них жмутах. 1948 спільно з О. Ахієзером перед­бачив і ви­вчив першу, найпоширенішу мікроне­стійкість плазми — жмуткову, від­крив новий тип газового роз­ряду — плазмово-жмутковий та новий спосіб без­зі­ткнен­ного на­гріва­н­ня плазми — жмутове на­гріва­н­ня. Ф. — спів­автор від­кри­т­тя «Турбулентне на­гріва­н­ня та аномальний опір плазми» й перед­баче­н­ня параметричного ефекту Черенкова. Його праці стали основою нового напряму — плазмової електроніки.