Ахієзер Олександр Ілліч

Визначення і загальна характеристика

АХІЄ́ЗЕР Олександр Ілліч (18(31). 10. 1911, м. Чериков, нині Могильовської обл., Білорусь — 04. 05. 2000, Харків) — фізик-теоретик. Батько І. Ахієзера, брат Н. Ахієзера. Доктор фізико-математичних наук (1940), професор (1941), академік НАНУ (1964). Заслужений діяч науки УРСР (1986). Премія ім. Л. Мандельштама АН СРСР (1948), Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1986), премія ім. І. Померанчука (1998) та премія ім. О. Давидова (2000; обидві — НАНУ). Державні нагороди СРСР, України — орденом «За заслуги» 3-го ступеня (1996), 2-го ступеня (1999). Закінчив Київський політехнічний ін­ститут (1934). Від 1938 — завідувач теоретичного від­ділу, 1955–59 — за­ступник директора з наукової частини, від 1988 — радник при дирекції Українського фізико-технічного ін­ституту АН УРСР (нині Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний ін­ститут»); у 1940–75 — завідувач кафедри теоретичної фізики та теоретичної ядерної фізики Харківського університету. Був одним із най­ближчих спів­робітників Л. Ландау і активним учасником його всесвітньо ві­домої наукової школи. Створив власну наукову школу з теоретичної фізики (академік В. Барʼяхтар, Д. Волков, С. Пелетминський, О. Ситенко та Я. Файнберґ; член-кореспондент К. Степанов, П. Фомін та понад 30 докторів наук). 

Наукові праці стосуються різних ділянок атомної та ядерної фізики, квантової електродинаміки та фізики елементарних частинок, фізики плазми і теорії при­скорювачів заряджених частинок, радіофізики та фізики магнітних явищ, фізичної кінетики та фізики твердого тіла. З імʼям Ахієзера повʼязаний роз­виток низки нових напрямів у теоретичній фізиці: теорії дифракційних явищ у ядерній фізиці, теорії роз­сія­н­ня нейтронів у кри­сталах, теорії взаємодії струменів заряджених частинок з плазмою, теорії кінетичних процесів у феромагнетиках та антиферомагнетиках, теорії по­глина­н­ня звуку у твердих тілах. Докторська дисертація присвячена досліджен­ню взаємодії ультра­звуку з кри­сталами. Механізм по­глина­н­ня, зумовлений модуляцією енергії квазічастинок зовнішнім полем, має назву «механізм Ахієзера». У 1940–50-х рр. разом із І. Померaнчуком брав участь у роз­роблен­ні ядерних реакторів, зокрема роз­рахунках їх критичних роз­мірів, перед­бачив можливість існува­н­ня холодних нейтронів, побудував теорію резонансних ядерних реакцій (1948). Разом із О. Ситенком перед­бачив ефект дифракційного роз­щепле­н­ня дейтронів і роз­винув теорію цього ефекту (1955). Фундаментальні результати отримано при досліджен­ні фізики плазми. Спільно з Я. Файнберґом Ахієзер перед­бачив явище струменевої не­стійкості плазми (1949), на основі якого за­пропоновано новий метод на­гріва­н­ня плазми. Детально роз­роблено теорію коливань у магніто­активній плазмі, теорію флюктуацій у плазмі, теорію ударних хвиль у магнітній гідродинаміці. Дослідже­н­ня колективних ефектів у плазмі дало змогу Ахієзеру разом з учнями сформулювати основи електродинаміки плазми. Спільно з В. Барʼяхтаром і С. Пелетминським від­крив нове явище — магніто­акустичний резонанс (1956). Роз­робив теорію кінетичних, релаксаційних і високочастотних процесів у фероді­електриках та антифероді­електриках, роз­винув теорію когерентних квантово-електродинамічних ефектів у кри­сталах.

Пр.: Некоторые во­просы теории ядра. Москва, 1950 (спів­автор); Квантовая электродинамика. Москва, 1953; 1959 (спів­автор) (англ. — Нью-Йорк, 1965); Кол­лективные колебания в плазме. Москва, 1964 (спів­автор) (англ. — Оксфорд, 1967); Курс общей физики. Москва, 1965 (спів­автор); Спиновые волны. Москва, 1967 (спів­автор) (англ. — Амстердам, 1968); Дифракцион­ное рас­сеяние адронов при больших энергиях и кварковая модель взаимодействия элементарных частиц. К., 1968; О поведении фер­родиэлектриков и антифер­ромагнетиков в быстро осцил­лирующем магнитном поле. К., 1968 (спів­автор); Фотообразование нейтральных векторных мезонов на легких ядрах. К., 1969 (спів­автор); Абсолютная, конвективная и глобальная неу­стойчивость, усиление и не­пропускание колебаний. К., 1970 (спів­автор); Введение в физическую кинетику. К., 1971 (спів­автор); Невозможность введения в квантовую механику «скрытых» параметров. К., 1971 (спів­автор); Развитие квантовой электродинамики. Москва, 1971; Кинетическое уравнение Больцмана. К., 1973 (спів­автор); Теория явлений пере­носа в газах. К., 1973 (спів­автор); Еволюція фізичної картини світу. К., 1973; Электродинамика плазмы. Москва, 1974 (спів­автор) (англ. — Оксфорд, 1975); К кинетической теории каскада столкновений в твердом теле. Х., 1975 (спів­автор); Электродинамика адронов. К., 1977 (спів­автор); Методы статистической физики. Москва, 1977 (спів­автор); Об излучении релятивистских заряжен­ных частиц в кри­стал­лах при ка­налировании. Х., 1977 (спів­автор); Фізика елементарних частинок. К., 1978 (спів­автор); К клас­сической теории излучения быстрых частиц в кри­стал­лах. Х., 1978 (спів­автор); Био­графия элементарных частиц. К., 1979 (спів­автор); А. Эйнштейн и развитие современ­ной физики. К., 1980; Современ­ная физическая картина мира. Москва, 1980 (спів­автор); Общая физика. Электрические и магнитные явления: Справоч. пособ. К., 1981; Электромагнетизм и электромагнитные волны: Учеб. пособ. Москва, 1985 (спів­автор); Поля и фундаментальные взаимодействия. К., 1986 (спів­автор); Элементарные частицы. Москва, 1986 (спів­автор); Атомная физика: Справоч. пособ. К., 1988 (спів­автор); Электродинамика ядер. К., 1989 (спів­автор); Теория фундаментальных взаимодействий. К., 1992 (спів­автор); От квантов света до цветных кварков. К., 1993 (спів­автор); Теория фундаментальных взаимодействий. К., 1993; Электродинамика высоких энергий в веществе. Москва, 1993 (спів­автор); Nuclear electrodynamics. Berlin, 1994 (спів­автор).

Літ.: Александров А. П. Ядерная физика и развитие атомной техники в СССР // Октябрь и на­учный про­гресс. Москва, 1967; Бес­сараб М. Ландау Л. Страницы жизни. Москва, 1971; Обреїмов І. В. Історія природничо-наукової думки за пів­столі­т­тя // Вісн. АН УРСР. 1971. № 10; Кордун Г. Г. Становле­н­ня і роз­виток радянської фізики. К., 1977; 50 лет Харьковскому физико-техническому ин­ституту. К., 1978; Харьковский государствен­ный университет. 1805–1980: Истор. очерк. Х., 1980; Александр Ильич Ахиезер. К., 1981; 70-річчя академіка АН УРСР // Вісн. АН УРСР. 1981. № 10; Выдающиеся педагоги высшей школы г. Харькова: Библио­графический словарь. Х., 1998; Физики.

О. Г. Ситенко

Завантажити статтю