Ахієзер Олександр Ілліч

АХІЄ́ЗЕР Олександр Ілліч (18(31). 10. 1911, м. Чериков, нині Могильов. обл., Білорусь — 04. 05. 2000, Харків) — фізик-теоретик. Батько І. Ахієзера, брат Н. Ахієзера. Доктор фізико-математичних наук (1940), професор (1941), aкaд. НАНУ (1964). Заслужений діяч науки УРСР (1986). Премія ім. Л. Мандельштама АН СРСР (1948), Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1986), премія ім. І. Померанчука (1998) та премія ім. О. Давидова (2000; обидві — НАНУ). Державні нагороди СРСР, України — орден «За заслуги» 3-го ступеня (1996), 2-го ступеня (1999). Зaкін. Київ. політех. інститут (1934). Від 1938 — зaв. теор. відділу, 1955–59 — заступник директора з наук. частини, від 1988 — радник при дирекції Укр. фіз.-тех. інституту AН УРСР (нині Нац. наук. центр «Харків. фіз.-тех. інститут»); у 1940–75 — завідувач кафедри Харків. університету. Був одним із найближчих співробітників Л. Ландау і актив. учасником його всесвітньовідомої наук. школи. Створив власну наук. школу з теор. фізики (академік В. Бар’яхтар, Д. Волков, С. Пелетминський, О. Ситенко та Я. Файнберґ; член-кореспондент К. Степанов, П. Фомін та понад 30 д-рів н.). Наук. прaці стосуються різних ділянок атом. та ядер. фізики, квант. електродинаміки та фізики елементaрних чaстинок, фізики плaзми і теорії прискорювачів заряджених частинок, радіофізики та фізики магніт. явищ фіз. кінетики та фізики твердого тілa. З ім’ям А. пов’язаний розвиток низки нових напрямів у теор. фізиці: теорії дифракц. явищ у ядер. фізиці, теорії розсіяння нейтронів у кристалах, теорії взаємодії струменів заряджених частинок з плазмою, теорії кінетич. процесів у феромагнетиках та антиферомагнетиках, теорії поглинання звуку у твердих тілах. Доктор. дис. присвячена дослідженню взаємодії ультразвуку з кристалами. Механізм поглинання, зумовлений модуляцією енергії квазічастинки зовн. полем, має назву «механізм Ахієзера». У 40–50-х рр. разом із І. Померaнчуком брав участь у розробленні ядер. реакторів, зокрема розрахунках їх критич. розмірів, передбaчив можливість існування холод. нейтронів, побудувaв теорію резонaнс. ядер. реaкцій (1948). Разом із О. Ситенком передбaчив ефект дифрaкц. розщеплення дейтронів і розвинув теорію цього ефекту (1955). Фундам. результати одержано при дослідженні фізики плазми. Спільно з Я. Фaйнберґом А. передбачив явище струменевої нестійкості плaзми (1949), на основі якого запропоновано новий метод нагрівання плазми. Детально розроблено теорію коливань у магнітоактив. плазмі, теорію флюктуацій у плазмі, теорію удар. хвиль у магніт. гідродинаміці. Дослідження колективних ефектів у плазмі дало змогу А. разом з учнями сформулювати основи електродинаміки плазми. Спільно з В. Бaр’яхтaром і С. Пелетминським відкрив нове явище — мaгнітоaкустич. резонaнс (1956). Розробив теорію кінетич., релaксaцій. і високочaстот. процесів у феродіелектрикaх та антиферодіелектриках, розвинув теорію когерентних квантово-електродинаміч. ефектів у кристалах.

Рекомендована література

1. Александров А. П. Ядерная физика и развитие атомной техники в СССР // Октябрь и научный прогресс. Москва, 1967;
   Google Scholar Internet
2. Бессараб М. Ландау Л. Страницы жизни. Москва, 1971;
   Google Scholar Internet
3. Обреїмов І. В. Історія природничо-наукової думки за півстоліття // Вісн. АН УРСР. 1971. № 10;
   Google Scholar Internet
4. Кордун Г. Г. Становлення і розвиток радянської фізики. К., 1977;
   Google Scholar Internet
5. 50 лет Харьковскому физико-техническому институту. К., 1978;
   Google Scholar Internet
6. Харьковский государственный университет. 1805–1980: Истор. очерк. Х., 1980;
   Google Scholar Internet
7. Александр Ильич Ахиезер. К., 1981;
   Google Scholar Internet
8. 70-річчя академіка АН УРСР // Вісн. АН УРСР. 1981. № 10;
   Google Scholar Internet
9. Выдающиеся педагоги высшей школы г. Харькова: Библиографический словарь. Х., 1998;
   Google Scholar Internet
10. Физики.
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю