Порівняльне (порівняльно-історичне) мовознавство

ПОРІВНЯ́ЛЬНЕ (ПОРІВНЯ́ЛЬНО-ІСТОРИ́ЧНЕ) МОВОЗНА́ВСТВО  — галузь історичного мовознавства, що вивчає генетично споріднені мови. Теоретичним підґрунтям П. м. є теза про виникнення таких мов з історично незасвідченої прамови, а завданням — встановлення мов спільного походження, реконструкція їхньої прамови та з’ясування специфіки еволюції кожної з таких мов від прамови й до історично засвідченого стану. Основним інструментом П. м. є порівняльно-історичний метод, що містить низку конкретних методик і процедур, спрямованих на встановлення систем закономірних відношень між порівнюваними мовами (а у випадку т. зв. внутрішньої реконструкції — між одиницями тієї самої мови), передусім у їхній фонетичній будові, а також у словозміні, cловотворі, синтаксисі та лексиці, і подальшу інтерпретацію цих систем відношень в історико-генетичній перспективі, зокрема й для встановлення відповідних законів розвитку споріднених мов. Крім того, порівняльно-історичний метод бере до уваги й інші релевантні мовні явища, такі як мовна взаємодія, інтерференція й запозичення, а також спонтанні мовні зміни (граматична й семантична аналогія, лексична контамінація, паронімія тощо), що впливають на систему генетичних міжмовних відносин. Вважають, що П. м. як наука виникла у 18 ст., коли відбулося знайомство європейських дослідників зі санскритом, зокрема було дано відповідну оцінку відомостей про нього В. Джонсом (1746–94). Ключову роль тут зіграв перехід від пошуку випадкових і позірних міжмовних подібностей до встановлення системних міжмовних відношень, чому сприяло усвідомлення засадничої умовності мовного знака, його формальної незалежності від денотата. Аж до початку 20 ст. П. м. залишалося провідним напрямом у лінгвістичних дослідженнях. Сучасний етап його розвитку (від 2-ї половини 20 ст. й донині) характеризується зближенням із історико-типологічною лінгвістикою, зокрема через застосування типологічних критеріїв для контролю та верифікації генетичних гіпотез, а в останній час через використання комп’ютерних технологій. Значний внесок у П. м. зробили Ф. Бопп, Р. Раск, Я. Ґрімм, А.-Ф. Потт, А. Шляйхер, Ф. Діц, Ф. Міклошич, Г. Пауль, Ф. де Соссюр, А. Мейє, Ф. Славський тощо. Видатними українськими лінгвістами-компаративістами є Л. Булаховський, Ю. Шевельов, О. Мельничук, В. Скляренко, О. Ткаченко, Г. Півторак, В. Коломієць, Т. Лукінова, В. Левицький.

Завантажити статтю