Порівняльне (порівняльно-історичне) мовознавство

ПОРІВНЯ́ЛЬНЕ (ПОРІВНЯ́ЛЬНО-ІСТОРИ́ЧНЕ) МОВОЗНА́ВСТВО — галузь історичного мово­знавства, що ви­вчає генетично споріднені мови. Теоретичним під­ґрунтям П. м. є теза про виникне­н­ня таких мов з історично незасвідченої прамови, а зав­да­н­ням — встановле­н­ня мов спільного походже­н­ня, рекон­струкція їхньої прамови та зʼясува­н­ня специфіки еволюції кожної з таких мов від прамови й до історично засвідченого стану. Основним інструментом П. м. є порівняльно-історичний метод, що містить низку конкретних методик і процедур, спрямованих на встановле­н­ня систем закономірних від­ношень між порівнюваними мовами (а у випадку т. зв. внутрішньої рекон­струкції — між одиницями тієї самої мови), перед­усім у їхній фонетичній будові, а також у слово­зміні, cловотворі, синтаксисі та лексиці, і подальшу інтер­претацію цих систем від­ношень в історико-генетичній пер­спективі, зокрема й для встановле­н­ня від­повід­них законів роз­витку споріднених мов. Крім того, порівняльно-історичний метод бере до уваги й інші релевантні мовні явища, такі як мовна взаємодія, інтерференція й запозиче­н­ня, а також спонтан­ні мовні зміни (граматична й семантична аналогія, лексична контамінація, паронімія тощо), що впливають на систему генетичних між­мовних від­носин. Вважають, що П. м. як наука виникла у 18 ст., коли від­булося зна­йомство європейських дослідників зі санскритом, зокрема було дано від­повід­ну оцінку ві­домостей про нього В. Джонсом (1746—94). Ключову роль тут зі­грав пере­хід від пошуку випадкових і позірних між­мовних подібностей до встановле­н­ня системних між­мовних від­ношень, чому сприяло усві­домле­н­ня засадничої умовності мовного знака, його формальної незалежності від денотата. Аж до початку 20 ст. П. м. залишалося провід­ним напрямом у лінгвістичних дослідже­н­нях. Сучасний етап його роз­витку (від 2-ї половини 20 ст. й донині) характеризується зближе­н­ням із історико-типологічною лінгвістикою, зокрема через за­стосува­н­ня типологічних критеріїв для контролю та верифікації генетичних гіпотез, а в остан­ній час через викори­ста­н­ня компʼютерних технологій. Значний внесок у П. м. зробили Ф. Бопп, Р. Раск, Я. Ґрімм, А.-Ф. Потт, А. Шляйхер, Ф. Діц, Ф. Міклошич, Г. Пауль, Ф. де Сос­сюр, А. Мейє, Ф. Славський тощо. Видатними українськими лінгвістами-компаративістами є Л. Булаховський, Ю. Шевельов, О. Мельничук, В. Скляренко, О. Ткаченко, Г. Пів­торак, В. Коломієць, Т. Лукінова, В. Левицький.

Завантажити статтю