Сірополко Степан Онисимович

СІРОПО́ЛКО Степан Онисимович (14(26). 08. 1872 с. Обичів Прилуцького пов. Полтавської губ., нині Прилуцького р-ну Чернігівської обл. — 21. 02. 1959, Прага) — педагог, бібліотеко­знавець, бібліо­граф, культуролог, музеє­знавець, публіцист, громадсько-політичний діяч. Батько Степана та Олександри Сірополків. Закінчив Прилуцьку класичну гімназію (1893), правничий факультет Московського університету (1897). Служив 1897—99 у статистичному бюро Московської губернської земської управи. Працював адвокатом, 1902 отримав зва­н­ня присяжного повіреного округу Московської судової палати. 1900—05 — завідувач від­ділу народної освіти Тульської губернської земської управи. У січні 1906 засуджений за звинуваче­н­ням у революційній діяльності, заарештований та увʼязнений на 3 місяці. Після звільне­н­ня 1906—08 — секретар Нижньогородської губернської земської управи. 1908—16 — секретар редакцій журналів «Юная Рос­сия» та «Педагогический листок» у Москві. Видав праці «Народныя библиотеки. Порядок открития библиотек и их организация» (1910), «Вне­школьное образование» (1912; обидві — Москва). 1912—17 — редактор українського від­ділу літературно-наукового й загальнополітичного місячника «Украинская жизнь», член редколегій журналів «Народное образование», «Народный учитель», «Для народного учителя». Згодом був завідувачем від­ділу народної освіти Московської губернської земської управи, спів­працював з Московським товариством грамотності. Брав участь в українському громадському житті: член Комітету з улаштува­н­ня Шевченківських свят у Москві, редколегії збірника «На спомин 50-х роковин смерті Шевченка» (1911), українського товариства «Кобзар» (1911—14). У 1910—16 — член Товариства допомоги нужден­ним студентам Імператорського Московського університету, 1911—16 — Московського товариства пошире­н­ня в народі грамотності, 1911—17 — Товариства піклува­н­ня про учнів Московської гімназії О. Фльорова, 1913—14 — голова української секції Товариства словʼянської культури у Москві. 1913—16 викладав бібліотеко­знавчі, бібліо­графічні та книго­знавчі дисципліни у Московському народному міському університеті імені А. Шанявського. 1915 — секретар Комітету Московського товариства з під­готовки фахівців земської та міської служби. 1916 обраний уповноваженим Головного комітету Всеросійського земського союзу. 1917 — член Державного комітету з народної освіти при Міністерстві народної освіти Тимчасового уряду. Того ж року на за­проше­н­ня Київської міської управи пере­їхав до Києва, 1917—19 був членом цієї управи, завідувачем від­ділу народної освіти Київської міської думи, екс­пертом Генерального Секретаріату УНР з народної освіти. Сприяв формуван­ню мережі загальнодо­ступних книгозбірень у Києві, від­кри­т­тю без­коштовних бібліотек-читалень з дитячими від­ділами на Шулявці, Куренівці та Печерську. У журналах «Книгарь» та «Вільна українська школа» об­ґрунтував демократичні принципи побудови поза­шкільної освіти і бібліотечної справи у новітній Україні. Уклав про­граму 1-го Всеукраїнського зʼ­їзду бібліотекарів, що мав від­бутися восени 1918, де ви­значив основні напрями реформува­н­ня та стратегію бібліотечної справи в Україні. 1918 став ініціатором та спів­засновником Всеукраїнського бібліотечного товариства, брав участь у під­готовці його статуту. 1917—18 викладав у Київському Фребелівському педагогічному ін­ституті та на курсах з під­готовки діячів поза­шкільної освіти. 1919 — завідувач культурно-просвітнього від­ділу Всеукраїнської спілки земств, референт з народної освіти при Державному секретаріаті освіти і віро­сповідань ЗУНР (Станіслав, нині Івано-Франківськ). Від липня того ж року — радник Міністерства народної освіти УНР. 1919—20 — директор бібліотеки Камʼянець-Подільського українського університету (нині Хмельницької обл.) та пред­ставник Всеукраїнської учительської спілки у Камʼянець-Подільській національній раді. Від вересня 1920 — товариш Міністра народної освіти УНР (Камʼянець-Подільський). Видав праці «Зав­да­н­ня нової школи» (Нова Ушиця) та «Народні бібліотеки: організація та техніка бібліотечного діла» (Камʼянець-Подільський). На­прикінці 1920 емігрував до Польщі (м. Тарнув), до 1924 — в Уряді УНР в екзилі, зокрема радник Міністерства народної освіти УНР, керуючий цим Міністерством, від липня 1923 — керуючий Міністерством внутрішніх справ, шляхів, пошти і теле­графу УНР, водночас виконував функції Генерального писаря. 1922 очолював українське культурно-просвітницьке товариство «Освіта» та Всеукраїнську спілку діячів місцевих народних самоврядувань, 1923 — Громадянський комітет з під­готовки до святкува­н­ня пʼятої річниці проголоше­н­ня само­стійної Української Держави, Культурно-освітню комісію при філії Товариства допомоги втікачам з України, Архівну комісію. Сприяв організації у таборах для інтернованих українських вояків мережі освітніх закладів для на­вча­н­ня рідною мовою. Видав «Короткий курс бібліотеко­знавства. Історія. Теорія і практика бібліотечної справи» (Л., 1924) — перший український під­ручник з бібліотеко­знавства. Від березня 1925 — у Празі: професор кафедри поза­шкільної освіти Російського педагогічного ін­ституту, 1925—33 — Українського високого педагогічного ін­ституту. 1927—34 — організатор і голова Українського товариства прихильників книги, 1927—32 — редактор його друкованого органу «Книголюб», редактор українського від­ділу «Славянской книги», організатор і по­стійний голова Українського педагогічного товариства, голова Союзу українських журналістів і письмен­ників на чужині, член Українського історично-філологічного товариства та його ревізійної комісії. Брав активну участь у діяльності гуртка приятелів українського Пласту, член-фундатор, довголітній член Управи та секретар товариства «Музей визвольної боротьби України у Празі». Почесний член товариств «Просвіта» у Львові, «Взаїмна поміч українського учительства». Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Від 1930 –– у складі редакційної колегії журналу «Slovanská knihoveda». 1933—37 –– голова Комітету допомоги голодуючим України у Чехо-Словач­чині (Прага). Під час 2-го Українського наукового зʼ­їзду 1932 був головою ви­ставково-бібліо­графічної під­комісії, яка організувала книжкову ви­ставку-презентацію видавничої продукції української еміграції. Автор праць «Народня освіта на Совєтській Україні» (1934), «Історія освіти на Україні» (1937). У 1938 обраний Генеральним секретарем Українського академічного комітету, створеного з ініціативи Українського історико-філологічного товариства (Прага). З приходом радянської армії до Праги у травні та червні 1945 радянські слідчі органи допитували С., але не увʼязнили, залишили без засобів для існува­н­ня, по­збавивши пенсії. Автор праць з про­блем до­шкільної, шкільної та поза­шкільної освіти, книго-, бібліотеко-, бібліо­графо­знавства, журналістики. По­становою Верховної Ради України перед­бачено необхідність на державному рівні урочисто від­значити 150-і роковини від дня народже­н­ня С., виготовити і ввести в обіг ювілейну монету, конверти й поштові марки, присвячені цій даті.

Завантажити статтю