Пронюк Євген Васильович

Визначення і загальна характеристика

ПРОНЮ́К Євген Васильович (26. 09. 1936, с. Хом’яківка, нині Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл. — 21. 08. 2023, Київ) — учасник правозахисного руху, громадсько-політичний діяч, філософ. Герой України (2006). Народний депутат України (1994–98). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1996, 2001, 2005). Орден Свободи (2010). У 1947 разом із родиною (як члени сім’ї учасника національно-визвольних змагань ОУН і УПА) депортований у м. Караґанда (Казахстан). Після смерті матері від 1948 проживав у дитбудинках, від 1952 — у Києві, працював на виробництві. Закінчив Київський університет (1962). Відтоді — в Інституті філософії АН УРСР (Київ): науковий співробітник. Член Клубу творчої молоді «Сучасник» (1963–64). Розповсюджував самвидав, 1964 написав для нього програмну статтю «Стан і завдання Українського визвольного руху», що набула поширення, співпрацював із В. Лісовим та І. Світличним. Зазнав переслідувань з боку влади: його не допущено до захисту кандидатської дисертації «Ідейна боротьба в Галичині 70-х років ХІХ ст.», заборонено друк монографії «Остап Терлецький в ідейній боротьбі в Галичині 70-х рр. ХІХ ст.» (видана 2006 у Києві), КДБ вимагав звільнення з роботи (завдяки клопотанню директора П. Копніна залишився в Інституті, але на посаді бібліографа). 1972 разом із В. Лісовим видав один номер самвидавного часопису «Український вісник», присвяченого політичним репресіям в Україні. 6 липня того ж року заарештований, 26 грудня 1973 за звинуваченням у антирадянській агітації і пропаганді засуджений до 7-ми р. таборів суворого режиму та 5-ти р. заслання. Покарання відбував у Пермській обл. (РФ), брав активну участь в організації і проведенні акцій протесту політв’язнів. На засланні мешкав в Узбекистані. 1984 звільнений, повернувся до Києва, працював у Інституті «Державтотранспроєкт». Співзасновник і член виконкому Української Гельсинської спілки, член ініціативної групи з організації товариства «Меморіал» імені В. Стуса, один із організаторів Народного руху України (1988), член правління Товариства української мови імені Т. Шевченка (1989–90). Засновник і голова (від 1989) Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Від 1990 — депутат і член президії, 1992–93 — голова Демблоку Київської міської ради, 1992–94 –завідувач сектору з гуманітарних питань її секретаріату. У ВР України 2-го скликання — голова підкомітету з питань громадян з особливим правовим статусом Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, член групи «Державність».

Завантажити статтю