Пимоненко Микола Корнилович
ПИМОНЕ́НКО Микола Корнилович (25. 02 (09. 03). 1862, Київ — 13(26). 03. 1912, там само) — живописець, педагог. Академік живопису Санкт-Петербурзької академії мистецтв (1904); дві малі та велика срібна медалі цієї Академії. Велика золота медаль Міжнародної виставки в Парижі (1909; за картину «Гопак»; придбала дирекція Лувру для експозиції в музеї). Член Київського товариства художніх виставок (1887—1900), Товариства південноросійських художників в Одесі (1895—1904), Товариства художників-передвижників (1899), Театрального товариства (1900), Мюнхенського товариства художників (1906), Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури (1909). Навчався в іконописній майстерні Іванова в Києві (1875); закінчив Київську рисувальну школу (1882), де був репетитором (1979) і викладачем 1884—1900. Учень М. Мурашка, X. Платонова, Й. Будкевича. Навчався в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв (1882—84; викладач В. Орловський; не закінчив через хворобу). Працював старшим викладачем у Київському політехнічному інституті: 1900—12 — завідувач кафедри нарисної геометрії. 1900 — один із організаторів Київського художнього училища; працював у ньому до 1906. У 1890-х рр. брав участь у розписі Володимирського собору в Києві (1897 за цю роботу отримав орден Святої Анни 3-го ступеня).
З імʼям П. повʼязано піднесення в українському образотворчому мистецтві 2-ї половини 19 ст. Створив низку полотен з повсякденного життя народу України, опоетизувавши образи трудівників села, чарівність української природи. Він цікаво та детально розробляв сюжет, майстерно компонував, досягав життєвої переконливості у відображенні певної ситуації та образів; жанрову сцену часто поєднував з пейзажем. Здійснив значний внесок у створення національного реалістичного мистецтва живопису. Працював як жанрист, пейзажист, анімаліст, портретист. Автор психологічних портретів, зокрема батька, дружини, дітей, промисловців-меценатів О. Терещенка, Л. Бродського, І. Мацнєва, художників В. Васнецова, М. Мурашка, В. Орловського тощо. Виконав ілюстрації до збірки творів Т. Шевченка («Причинна», «Утоплена», «Русалка», «Марʼяна-черниця»); оформив оперу «Наталка Полтавка» М. Лисенка. Був членом журі конкурсу на проєкт памʼятника Т. Шевченкові для Києва (1910). Активний учасник Товариства пересувних художніх виставок, Товариства південноросійських художників (1890—91, 1893, 1895—96). Серед учнів — Г. Дядченко, С. Костенко, Ф. Красицький, О. Мурашко.
У 1904 один із мюнхенських музеїв придбав картину «Великий четвер» (2-а половина 1900); у Національному художньому музеї України (Київ), окрім інших робіт П., зберігається її авторська копія кінця 1900-х рр. Деякі твори митця є в Одеському, Сумському, Харківському художніх музеях, Третьяковській галереї (Москва), Державному російському музеї (Санкт-Петербург), Костромському історико-архітектурному та художньому заповіднику, Рибінському історико-архітектурному та художньому музеї-заповіднику, Волгоградському музеї образотворчих мистецтв, Краснодарському крайовому художньому музеї, Курській картинній галереї (усі — РФ). У Києві 1910 урочисто відзначено 25-річчя творчої діяльності П.; у Москві видано альбом репродукцій його картин. Персональні виставки (посмертні) — у Санкт-Петербурзі (1913; експонували 184 картини, 419 етюдів, 112 малюнків олівцем), Москві (1916). Творча спадщина митця — понад тисяча робіт. Щоліта працював у с. Малютянка (нині Фастівський р-н Київської обл.), де обладнав майстерню (нині в селі діє Музей Миколи Пимоненка). 1952 на будинку на вул. Гоголівській у Києві, де 1883—1912 жив і працював П., встановлено меморіальну дошку. У серії «Уславлені імена» надруковано біографічний роман «Микола Пимоненко» Б. Чіпа та О. Оганесяна (К., 1983).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Гальорка» (1885), «Засватана», «У розлуці», «Після аукціону» (усі — 1886), «У чистий четвер», «Художник», «На канікулах» (усі — 1887), «Святочне ворожіння» (1888), «Жниця» (1889), «Атакований», «Біля дороги» (обидва — 1890), «Весілля в Київській губернії» (1891), «Свати», «Сватання» (обидві — 1892), «Ворожіння», «Проводи рекрутів» (обидві — 1893), «Не жартуй» (1895), «Жнива» (1896), «На річці» (1897), «Київська квіткарка» (1897, 1908), «З базару» (1898), «Жертва фанатизму» (1899), «З лісу», «Самосуд», «Сінокіс» (усі — 1900), «Гонять отару» (початок 1900-х рр.), «Орач», «З лісу», «Останній промінь», «Ревнощі», «Брід» (усі — 1901), «Продавчиня полотна», «У похід» (обидва — 1902), «Українська ніч. Побачення» (1905), «Перед грозою» (1906), «Збирання сіна» (1907), «Зустріч із земляком», «Ідилія», «Побачення» (усі — 1908), «Суперниці. Біля криниці» (1909), «Проводи запасних» (1910), «Гуси, додому!» (1911), «На містках. Праля» (1900-і рр.).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
