П’янов Володимир Якимович
П’ЯНО́В Володимир Якимович (18. 10. 1921, с. Крючки Ізюмського пов. Харківської губ., нині Балаклійського р-ну Харківської обл. — 10. 12. 2006, м. Боярка Києво-Святошинського, нині Фастівського р-ну Київської обл.) — критик, перекладач. Член НСПУ (1950). Літературна премія «Благовіст» (2003). Після закінчення середньої школи працював у редакціях районних газет на Харківщині. З початком німецько-радянської війни мобілізований до Червоної армії, був поранений на території Молдови, лікувався у шпиталі, вивчив румунську мову. Після війни закінчив факультет журналістики ВПШ при ЦК КПУ, працював старшим редактором прози видавництва «Радянський письменник», від 1950 — завідувач відділу прози, заступник головного редактора журналу «Вітчизна», від 1965 — в апараті СПУ (референт комісії критики і теорії літератури, директор Бюро пропаганди літератури), від 1968 — у редакції «Романи та повісті» при видавництві «Дніпро». Після звільнення був директором Українського відділення Літфонду СРСР. 1973–81 — редактор, заступник головного редактора видавництва «Радянський письменник». У літературній критиці виступав від 1947 на актуальні тоді теми радянської літератури; перекладав українською мовою твори молдавських, румунських та білоруських письменників. У своїх книгах відтворив літературно-критичні портрети П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, М. Стельмаха, І. Гончаренка, І. Виргана, М. Лукаша, Ю. Мушкетика та ін. Співупорядник видання «Вінок пам’яті Олеся Гончара: Спогади, хроніка» (К., 1997).
Додаткові відомості
- Основні праці
- Третє цвітіння: Літ.-крит. статті. 1962; На струнах вічності: Нарис та есеї. 2002; Визначні, відомі й «та інші...»: Спогади, есеї, нариси. 2002; Ламані-переламані і… щасливі: Спогади, есеї, нариси. 2005 (усі — Київ).
Рекомендована література
- Лупейко В. Оборонець рідного слова // Українське слово. 2006. № 35.
Завантажити статтю
Людина 
