Правець

ПРАВЕ́ЦЬ — гостра інфекційна хвороба, спричинена токсином анаеробних бактерій Clostridiumtetani. Проявляється ураже­н­ням нервової системи з роз­витком тонічних і клонічних судом скелетних мʼязів. Захворюва­н­ня ві­доме з найдавніших часів через характерну клінічну картину та високу летальність. За­пропонував назву недуги (лат. tetanus, від грец. τέτανος —розтягнутий) та вперше її найповніше описав Гіп­пократ (4—3 ст. до н. е.). По­глиблене ви­вче­н­ня роз­почато в 2-й половині 19 ст. Тоді вдалося встановити інфекційну природу захворюва­н­ня. 1884 німецький лікар А. Ніколаєр від­творив картину П. на лабораторних тваринах, яким під­шкірно увів не­значну кількість садового ґрунту; при цьому в гною з абсцесу, що утворився на місці інʼєкції, дослідник виявив збудник. 1887 японський бактеріолог С. Кітазато виділив чисту культуру цього патогену з гнійної рани померлого від П., а згодом отримав правцевий токсин та у спів­праці з німецьким бактеріологом Е.-А. фон Беринґом створив антитоксичну протиправцеву сироватку. Французький вчений Ґ. Рамон вина­йшов правцевий анатоксин для запобіга­н­ня захворюван­ню.

Збудник, що належить до родини Bacillaceae, значно поширений у природі (найбільше в місцевостях із роз­виненим тварин­ництвом і чорноземними ґрунтами), здатний до споро­утворе­н­ня, анаеробіо­зу та продукції екзотоксину. Спори над­звичайно стійкі до дії фізичних і хімічних впливів довкі­л­ля, у ґрунті та висушених випорожне­н­нях можуть зберігатися десятки років. За умов анаеробіо­зу та від­повід­ного температурного режиму вони проростають у вегетативну форму, яка продукує 2 види токсину: тетаноспа­змін і тетанолізин. Тетаноспа­змін належить до найсильніших біо­логічних отрут. Діючи на периферичні нерви, він спричиняє скороче­н­ня мʼязів (судоми). Тетанолізин руйнує еритроцити і по­шкоджує ендотелій капілярів мозку, чим сприяє проникнен­ню тетаноспа­зміну в мозкову тканину. Джерелами збудника є травоїдні тварини та люди (локалізується в кишковику; частота інфікува­н­ня коливається від 5 до 40 %) або ґрунт — у разі проро­ста­н­ня спор, які там знаходяться. Механізм зараже­н­ня — рановий. Збудник може проникнути в організм людини через дрібні, частіше колоті, рани при побутових, сільськогосподарських, бо­йових травмах, укусах тварин, опіках, від­мороже­н­нях тощо. Без­посередньо від хворої людини чи тварини П. не пере­дається. Сприйнятливість до інфекції висока, але завдяки масовій імунізації реєструються лише поодинокі випадки захворюва­н­ня. В економічно роз­винутих країнах пере­важно хворіють споживачі інʼєкційних наркотиків. Захворюваність може зро­стати у весняно-літній період, а також під час воєн у звʼязку з числен­ними поране­н­нями. Після пере­несеної хвороби імунітет не формується. Інкубаційний період триває від 5-ти до 14-ти діб. Роз­різняють загальний (генералізований) і місцевий П.; за тривалістю пере­бігу — блискавичний, гострий, під­гострий; за ступенем тяжкості — легкий, середньої тяжкості, тяжкий, дуже тяжкий. Найчастіше роз­вивається загальний П. Спочатку зʼявляються головний біль, слабкість, пітливість, біль і посмикува­н­ня мʼязів навколо рани. До перших характерних ознак належать: тризм — тонічне напруже­н­ня жувальних мʼязів, унаслідок чого хворий не може від­кривати рот; сардонічна посмішка — утворе­н­ня зморшок на лобі, звуже­н­ня очних щілин, роз­тягува­н­ня губ, опуще­н­ня куточків рота; дисфагія — поруше­н­ня ковта­н­ня через спазм мʼязів глотки. Далі виникає тонічне напруже­н­ня мʼязів потилиці, спини, живота, кінцівок, унаслідок чого хребет може вигнутися. Одночасне тонічне скороче­н­ня між­реберних мʼязів і діафрагми обмежує дихальні рухи та спричиняє при­скорене диха­н­ня. Тонічні судоми зумовлюють інтенсивний біль у мʼязах. На їхньому тлі з різною частотою по­вторюються загальні (клонічні) судоми. Під час клонічної судоми облич­чя хворого синіє, шкіра вкривається краплями поту, пульс частішає, артеріальний тиск крові під­вищується, може на­стати параліч диха­н­ня і серцевої діяльності. Місцевий П., на від­міну від загального, має легший пере­біг та характеризується напруже­н­ням мʼязів навколо рани. Типовим прикладом є лицьовий паралітичний правець Розе, що виникає при поране­н­нях голови чи облич­чя, отитах. Ви­окремлюють П. новонароджених і гін­екологічний, які трапляються при пологах поза лікарнею, кримінальному аборті пере­важно в економічно від­сталих країнах. Серед можливих ускладнень П. — пневмонія, сепсис, роз­рив мʼязів і сухожилків, пере­ломи кісток, вивихи, асфіксія, параліч серця, пролежні тощо. Бактеріологічне дослідже­н­ня матеріалу з ран дає змогу виділити збудника в 30 % випадків. Усіх хворих із пі­дозрою на П. ушпиталюють у від­діле­н­ня анестезіології та інтенсивної терапії. Комплексне лікува­н­ня перед­бачає забезпече­н­ня спокою і ретельного до­гляду, усуне­н­ня судом, хірургічне обробле­н­ня рани (вхідних воріт збудника), нейтралізацію токсину, що циркулює в крові, запобіга­н­ня ускладне­н­ням і їхнє лікува­н­ня. Необхідно якомога раніше одномоментно домʼязово ввести протиправцевий людський імуно­глобулін, антитоксична дія якого триває 1—1,5 місяці. У реконвалесцентів створюють активний антитоксичний імунітет за допомогою адсорбованого правцевого анатоксину, який вводять внутрішньомʼязово тричі в дозі 1 мл з інтервалом 3—5 днів. Для зня­т­тя судом за­стосовують нейроплегічні суміші, барбітурати, нейролептики, анальгетики, у випадку дуже інтенсивних судом — мʼязові релаксанти, керовану вентиляцію легень, корекцію водно-електролітного балансу та кислотно-лужної рівноваги. За показа­н­нями при­значають антибактерійні, антигістамін­ні, жаро­знижувальні препарати. Особи, котрі пере­хворіли на П., під­лягають диспансеризації на термін не менше 2-х р. Профілактика П. перед­бачає неспецифічні та специфічні заходи. Неспецифічна профілактика полягає в запобіган­ні травматизму, дотриман­ні правил техніки без­пеки на виробництві, гігієнічних норм у побуті (пере­бува­н­ня у взут­ті під час роботи на городі, в саду, користува­н­ня рукавицями тощо). Після отрима­н­ня травм, поранень, укусів тварин необхідно негайно звернутися по медичну допомогу. Обовʼязковими є хірургічна обробка ран, особливо колотих і за­бруднених ґрунтом, видале­н­ня сторон­ніх тіл, усуне­н­ня анаеробних умов у рані, необхідних для продукува­н­ня правцевого токсину. Для екс­треної імуно­профілактики використовують протиправцевий людський імуно­глобулін. Пізніше, між 3-м і 12-м днем після травмува­н­ня, також вводять 0,5 мл адсорбованого дифтерійно-правцевого анатоксину. Доцільність викори­ста­н­ня цих імун­них препаратів залежить від наявності даних про попереднє планове щепле­н­ня (якщо людина про­йшла повний курс планових щеплень, екс­трена імуно­профілактика не потрібна). Згідно з календарем профілактичних щеплень, повний курс імунізації забезпечують адсорбованим дифтерійно-правцевим анатоксином (АДП-М) у віці 2, 4 і 6 місяців. Першу ревакцинацію роблять одноразово у віці 18 місяців, другу — у 6 р., третю — у 16 р., на­ступні — з інтервалом 10 р. із за­стосува­н­ням адсорбованої дифтерійно-правцевої вакцини з меншою концентрацією активних компонентів. При проведен­ні екс­треної та планової імуно­профілактики П. обовʼязково враховують можливі індивідуальні протипоказа­н­ня (вагітність, алергійні реакції).

Завантажити статтю