Правець

ПРАВЕ́ЦЬ — гостра інфекційна хвороба, спричинена токсином анаеробних бактерій Clostridiumtetani. Проявляється ураженням нервової системи з розвитком тонічних і клонічних судом скелетних м’язів. Захворювання відоме з найдавніших часів через характерну клінічну картину та високу летальність. Запропонував назву недуги (лат. tetanus, від грец. τέτανος –розтягнутий) та вперше її найповніше описав Гіппократ (4–3 ст. до н. е.). Поглиблене вивчення розпочато в 2-й половині 19 ст. Тоді вдалося встановити інфекційну природу захворювання. 1884 німецький лікар А. Ніколаєр відтворив картину П. на лабораторних тваринах, яким підшкірно увів незначну кількість садового ґрунту; при цьому в гною з абсцесу, що утворився на місці ін’єкції, дослідник виявив збудник. 1887 японський бактеріолог С. Кітазато виділив чисту культуру цього патогену з гнійної рани померлого від П., а згодом отримав правцевий токсин та у співпраці з німецьким бактеріологом Е.-А. фон Беринґом створив антитоксичну протиправцеву сироватку. Французький вчений Ґ. Рамон винайшов правцевий анатоксин для запобігання захворюванню.

Збудник, що належить до родини Bacillaceae, значно поширений у природі (найбільше в місцевостях із розвиненим тваринництвом і чорноземними ґрунтами), здатний до спороутворення, анаеробіозу та продукції екзотоксину. Спори надзвичайно стійкі до дії фізичних і хімічних впливів довкілля, у ґрунті та висушених випорожненнях можуть зберігатися десятки років. За умов анаеробіозу та відповідного температурного режиму вони проростають у вегетативну форму, яка продукує 2 види токсину: тетаноспазмін і тетанолізин. Тетаноспазмін належить до найсильніших біологічних отрут. Діючи на периферичні нерви, він спричиняє скорочення м’язів (судоми). Тетанолізин руйнує еритроцити і пошкоджує ендотелій капілярів мозку, чим сприяє проникненню тетаноспазміну в мозкову тканину. Джерелами збудника є травоїдні тварини та люди (локалізується в кишковику; частота інфікування коливається від 5 до 40 %) або ґрунт — у разі проростання спор, які там знаходяться. Механізм зараження — рановий. Збудник може проникнути в організм людини через дрібні, частіше колоті, рани при побутових, сільськогосподарських, бойових травмах, укусах тварин, опіках, відмороженнях тощо. Безпосередньо від хворої людини чи тварини П. не передається. Сприйнятливість до інфекції висока, але завдяки масовій імунізації реєструються лише поодинокі випадки захворювання. В економічно розвинутих країнах переважно хворіють споживачі ін’єкційних наркотиків. Захворюваність може зростати у весняно-літній період, а також під час воєн у зв’язку з численними пораненнями. Після перенесеної хвороби імунітет не формується. Інкубаційний період триває від 5-ти до 14-ти діб. Розрізняють загальний (генералізований) і місцевий П.; за тривалістю перебігу — блискавичний, гострий, підгострий; за ступенем тяжкості — легкий, середньої тяжкості, тяжкий, дуже тяжкий. Найчастіше розвивається загальний П. Спочатку з’являються головний біль, слабкість, пітливість, біль і посмикування м’язів навколо рани. До перших характерних ознак належать: тризм — тонічне напруження жувальних м’язів, унаслідок чого хворий не може відкривати рот; сардонічна посмішка — утворення зморшок на лобі, звуження очних щілин, розтягування губ, опущення куточків рота; дисфагія — порушення ковтання через спазм м’язів глотки. Далі виникає тонічне напруження м’язів потилиці, спини, живота, кінцівок, унаслідок чого хребет може вигнутися. Одночасне тонічне скорочення міжреберних м’язів і діафрагми обмежує дихальні рухи та спричиняє прискорене дихання. Тонічні судоми зумовлюють інтенсивний біль у м’язах. На їхньому тлі з різною частотою повторюються загальні (клонічні) судоми. Під час клонічної судоми обличчя хворого синіє, шкіра вкривається краплями поту, пульс частішає, артеріальний тиск крові підвищується, може настати параліч дихання і серцевої діяльності. Місцевий П., на відміну від загального, має легший перебіг та характеризується напруженням м’язів навколо рани. Типовим прикладом є лицьовий паралітичний правець Розе, що виникає при пораненнях голови чи обличчя, отитах. Виокремлюють П. новонароджених і гінекологічний, які трапляються при пологах поза лікарнею, кримінальному аборті переважно в економічно відсталих країнах. Серед можливих ускладнень П. — пневмонія, сепсис, розрив м’язів і сухожилків, переломи кісток, вивихи, асфіксія, параліч серця, пролежні тощо. Бактеріологічне дослідження матеріалу з ран дає змогу виділити збудника в 30 % випадків. Усіх хворих із підозрою на П. ушпиталюють у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. Комплексне лікування передбачає забезпечення спокою і ретельного догляду, усунення судом, хірургічне оброблення рани (вхідних воріт збудника), нейтралізацію токсину, що циркулює в крові, запобігання ускладненням і їхнє лікування. Необхідно якомога раніше одномоментно дом’язово ввести протиправцевий людський імуноглобулін, антитоксична дія якого триває 1–1,5 місяці. У реконвалесцентів створюють активний антитоксичний імунітет за допомогою адсорбованого правцевого анатоксину, який вводять внутрішньом’язово тричі в дозі 1 мл з інтервалом 3–5 днів. Для зняття судом застосовують нейроплегічні суміші, барбітурати, нейролептики, анальгетики, у випадку дуже інтенсивних судом — м’язові релаксанти, керовану вентиляцію легень, корекцію водно-електролітного балансу та кислотно-лужної рівноваги. За показаннями призначають антибактерійні, антигістамінні, жарознижувальні препарати. Особи, котрі перехворіли на П., підлягають диспансеризації на термін не менше 2-х р. Профілактика П. передбачає неспецифічні та специфічні заходи. Неспецифічна профілактика полягає в запобіганні травматизму, дотриманні правил техніки безпеки на виробництві, гігієнічних норм у побуті (перебування у взутті під час роботи на городі, в саду, користування рукавицями тощо). Після отримання травм, поранень, укусів тварин необхідно негайно звернутися по медичну допомогу. Обов’язковими є хірургічна обробка ран, особливо колотих і забруднених ґрунтом, видалення сторонніх тіл, усунення анаеробних умов у рані, необхідних для продукування правцевого токсину. Для екстреної імунопрофілактики використовують протиправцевий людський імуноглобулін. Пізніше, між 3-м і 12-м днем після травмування, також вводять 0,5 мл адсорбованого дифтерійно-правцевого анатоксину. Доцільність використання цих імунних препаратів залежить від наявності даних про попереднє планове щеплення (якщо людина пройшла повний курс планових щеплень, екстрена імунопрофілактика не потрібна). Згідно з календарем профілактичних щеплень, повний курс імунізації забезпечують адсорбованим дифтерійно-правцевим анатоксином (АДП-М) у віці 2, 4 і 6 місяців. Першу ревакцинацію роблять одноразово у віці 18 місяців, другу — у 6 р., третю — у 16 р., наступні — з інтервалом 10 р. із застосуванням адсорбованої дифтерійно-правцевої вакцини з меншою концентрацією активних компонентів. При проведенні екстреної та планової імунопрофілактики П. обов’язково враховують можливі індивідуальні протипоказання (вагітність, алергійні реакції).

Розмір шрифту

Правець

Рекомендована література

Інформація про статтю