Туржанська Людмила Вікторівна

Визначення і загальна характеристика

ТУРЖА́НСЬКА Людмила Вікторівна (06. 06. 1949, Риґа) — майстриня декоративно-ужиткового мистецтва. Сестра Г. Лєкаревої-Нікітіної, мати О. Туржанського. Членкиня НСХУ (1989). Закінчила від­діле­н­ня кераміки Одеського художнього училища (1968; викладачі Д. Фруміна, О. Нирковська) та художньо-графічний факультет Одеського педагогічного ін­ституту (1982; викладачі О. Письмиченко, В. Єфименко). Основні галузі — кераміка (настін­ні ліпні панно, декоративні тарелі, обʼємні композиції), графіка та живопис. У керамічних творах Т. використовує різні технічні та декоративні при­йоми, зокрема шкіру, дерево. Працюючи з формою, прагне роз­межувати сут­тєве й другорядне, оскільки для неї важливий процес створе­н­ня форми як взаємодії природного матеріалу та творчої енергії людини. Роботи Т. пред­ставлені в оформлен­ні інтерʼєрів громадських будівель та приватних колекціях в Україні, Польщі, Угорщині, Чехії, Словач­чині, Німеч­чині, США, Туреч­чині, Японії. Учасниця обласних, міських та між­народних мистецьких ви­ставок від 1981. Персональні — в Одесі (2014, 2016, 2019, 2024).

Тв.: «Дитинство» (1981), диптих «Ім­провізація» (1992), «Осін­ній дощ» (2000), «Пере­плете­н­ня» (2003), «Осін­ній етюд», «Рух» (обидва — 2005), «Ритми часу» (2009), «Осін­ній на­стрій» (2011), «Під знаком вогню» (2012), «Натюрморт з писанками» (2014), триптих «Стихія землі» (2019).

Літ.: Сауленко Л. Метаморфозы керамики Людмилы Туржанской // Одес­ские известия. 2006. № 8; Котова М. Глина, огонь и душа соединились в «Многоцветье» // Слово. 2015. № 10; Арсеньева Т. Высокое достоинство традиции // Вечерняя Одес­са. 2019. № 131; Порожнякова Н. Е. Дух творчества // Образ. 2019. № 46.

Н. Є. Порожнякова

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю