Попов Володимир Федорович

ПОПО́В Володимир Федорович (15(28). 07. 1907, Харків — 2001, Москва) — письмен­ник. Сталінська премія (1949; за роман «Сталь и шлак»). Закінчив заочно Донецький індустріальний ін­ститут (1938). Працював на металургійних під­приємствах Далекого Сходу та Донбасу, зокрема на Єнакіївському заводі (Донецька обл.). У творчості звертався до теми робітничого класу. Основні його риси — зна­н­ня життя та психології робітників, інженерів, від­чу­т­тя краси й поезії праці металургів тощо. У романі-дилогії «Сталь и шлак» (1948; пере­кладений і ви­даний багатьма мовами у країнах соцтабору) та «Закипела сталь» (1955) від­ображено діяльність колективу заводу в роки війни, прослідковано долі героїв від її початку до звільне­н­ня Донбасу. Автор повісті «Испытание огнем» (1958), романів «Разорван­ный круг» (1966), «Обретешь в бою» (1969; знято одно­ймен­ний телефільм, 1976), «И это называется будни…» (1973; телефільм «Сьогодні і завтра», 1979), «Тихая заводь» (1980), пʼєс «З від­критим забралом» (1973), «Найвище щастя» (1981) тощо. Писав також документальну прозу: більшість нарисів про людей праці вміщено у його збірнику «Люди, которых я люблю» (1964; усі — Москва).