Радько Катерина Володимирівна

О. В. Ламонова

Радько Катерина Володимирівна

Прізвище, ім'я, по-батькові:: Радько Катерина Володимирівна
Діяльність:: графік
Дата народження:: 8 листоп. 1974

РАДЬКО́ Катерина Володимирівна (08. 11. 1974, м. Коростень Житомирської обл.) — графік. Дочка В. Радька й Н. Трегубової, онука Миколи та Валентини Трегубових. Премія імені М. Дерегуса (2005). 3-я премія 3-ї (2003) та лауреат 9-ї (2024) Всеукраїнських трієнале графіки. Диплом 1-го (2010) та 3-го (2024) ступенів в галузі естампу 5-ї та 11-ї Всеукраїнських виставок-конкурсів імені Г. Якутовича (усі — Київ). Членкиня НСХУ (2002). Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури (Київ, 1998; викладач Г. Галинська), асистентуру-стажування при ній (2001; керівники Г. Якутович, Г. Галинська). Стажувалася в Ляйпцизькій вищій школі мистецтва книги та графіки (Німеччина, 1999), Fundacion Valparaiso (м. Альмерія, Іспанія, 2005), Site des Arts (Париж, 2007), мистецькому центрі «KUBA» (2022; м. Cаарбрюккен, Німеччина). Працювала викладачем графіки й рисунку Київської дитячої АМ (2003—07); викладачем кафедри графічного дизайну Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну (2007—13); від 2018 — викладач, від 2020 — старший викладач кафедри дизайну Київського університету імені Б. Грінченка. Як ілюстратор співпрацювала з дитячими журналами «Соняшник» (1994—99) і «Барвінок» (2001—02), видавництвами «Преса України» (2009) та «Веселка» (2023). Авторка ілюстрацій до книжок «Лускунчик і Мишачий король» (1994), «Життєва філософія кота Мура» (2000) та «Дон Жуан» (2003, 2009, 2011) Е. Гоффманна, комедії «Міщанин-шляхтич» Ж.-Б. Мольєра (1996), «Перший закон дружби» Л. Полтави (2023), художнього оформлення (серії офортів) вірша «Опис Києва» Ф. Прокоповича (1998, премія Фонду сприяння розвитку мистецтв України; усі — Київ).

Тв.: «Косівський кріль» (1996), «Архістратиг Михаїл» (1998), «І я був в Аркадії» (2000), «Полювання дикого вепра», «Привид», «Прогулянка у пралісі», «Кіт Мурр», «Привид» (усі — 2001), «Дон Жуан» (2004), «Diva» (2009), «Прогулянка співвітчизниці Версальським парком» (2017); серії — «Чоловіки з села Межирич», «Прогулянка в пралісі» (обидві — 2001, офорти), «Шеврони на квітах» (2014), «Приховані знаки» (2024).

Літ.: Лагутенко О. Графіка на межі століть: Альбом. К., 2002; Липа Е. Графика вне графика // Понедельник. 2003, 24 фев.; Ламонова О. Сім гравюр Катерини Радько // Київ. 2006. № 6; Її ж. Про «Лускунчика» Катерини Радько // Наука і суспільство. 2018. № 11—12; Її ж. Графічний театр Катерини Радько // Студії мистецтвознавчі. 2019. Ч. 2; Її ж. Гофманіада Катерини Радько // Зб. наук. пр. памʼяті докторки мистецтвознавства Валентини Рубан. К., 2019; Її ж. Недобудований Версаль і закоханий Журден // Наука і суспільство. 2020. № 1—2; Її ж. Дві таємничі історії від Катерини Радько // Там само. 2022. № 4; Її ж. Версальські тіні Катерини Радько // Там само. 2024. № 4.

О. В. Ламонова

Додаткові відомості

Основні твори: «Косівський кріль» (1996), «Архістратиг Михаїл» (1998), «І я був в Аркадії» (2000), «Полювання дикого вепра», «Привид», «Прогулянка у пралісі», «Кіт Мурр», «Привид» (усі — 2001), «Дон Жуан» (2004), «Diva» (2009), «Прогулянка співвітчизниці Версальським парком» (2017); серії — «Чоловіки з села Межирич», «Прогулянка в пралісі» (обидві — 2001, офорти), «Шеврони на квітах» (2014), «Приховані знаки» (2024).